Історія гідності. Трагедія української інтелектуальної еліти

11 вересня 2014, 19:21
Читать новость на русском

XX століття можна вважати драматичним для історії України з багатьох причин. Одна з них - трагедія української інтелектуальної еліти. Фактично в першій половині цього століття українців фізично позбавили інтелектуального розвитку.

Найяскравіших представників мистецтва й науки розстрілювали та висилали у заслання.

Так країну перетворювали на "мужицьку націю", якій не властива освіченість.

Першим масштабним судовим процесом над українською елітою став процес у сфабрикованій справі Спілки визволення України.

Міфічна організація нібито хотіла повалити радянський лад. В участі у ній звинуватили академіків Сергія Єфремова та Михайла Слабченка, професорів Олександра Черняхівського та Миколу Кудрицького. Всього близько 5 сотень науковців, письменників, юристів та священослужителів. Більшість із них засудили чи до розстрілу, чи до концтаборів.

Розстріляне Відродження

Через 3 роки вчиняє самогубство Микола Хвильовий - з його смерті починається відлік Розстріляного Відродження. Масові арешти нової хвилі починаються з ув’язнення найближчого соратника Хвильового - поета та прозаїка, видного активіста Михайла Ялового.

Кульмінація - розстріл митців 3 листопада 1937 року

Того дня було вбито близько сотні видатних українських діячів, загалом же 3 листопада НКВС розстріляло в Сандармоху понад тисячу осіб.

Українську інтелігенцію знищували й в інший спосіб - змушуючи ставати "співцями" комуністичного режиму. Так сталося з гордістю української гумористичної прози Остапом Вишнею. Спершу його відправили в ГУЛАГ. А відбувши його, Остап Вишня почав писати фейлетони, які висміювали УПА.

Зламані системою

Були й ті, хто добровільно пішов на співпрацю з системою. До таких належать, зокрема, Максим Рильський, Павло Тичина та Олександр Довженко. Так, Павло Тичина у 1918 видав збірку ліричної поезії "Сонячні кларнети", яку літературні критики не перестають хвалити донині. Однак уже через 6 років про Тичину скажуть "Від твого кларнета тільки дудка пофарбована зосталась" - нова, прорадянська, поезія Павла Тичини була імітацією творчості. На компроміс пішов і найвидатніший український режисер Олександр Довженко. Один із прикладів його співпраці - фільм "Арсенал". Довженко воював у складі армії УНР. А в 1928 в "Арсеналі" він вже насміхається з усього, чим жив ще 10 років тому.

Німці знищили Олександра Олеся та Олену Телігу

Жахи репресивної машини в тридцятих роках плавно перейшли в жахи Другої світової. Територію України окуповували чужоземні війська. Вони теж причетні до знищення української інтелігенції, хоча далеко не в таких масштабах. Нацисти, наприклад, убили видатних українських поетів Олега Ольжича та Олену Телігу.

Рух шістдесятників

Друга хвиля винищення українських інтелектуалів припала на 60 роки минулого століття. Рух шістдесятників охопив два десятиліття. В цей час влада вже не розстрілювала невигідних, у неї з'явилися нові тренди - табори праці, примусове лікування у психлікарнях і психологічний пресинг, наприклад, цькування в пресі чи примушення публічно відмовлятися від поглядів.

Ще одна хвиля арештів шістдесятників припала на 1972, операція КГБ мала назву БЛОК і була приурочена до 50-ї річниці створення Радянського Союзу. За ґрати потрапили Василь Стус, Леонід Плющ, Ігор Калинець - загалом сотні арештів та строгих вироків.

Вироки радянської влади були, зазвичай, двох типів - відбування покарання в таборах або примусове лікування у психлікарні.

Дисиденти залишалися незламними, незважаючи на утиски

Незважаючи на всі хитрощі каральних органів Союзу, українці залишалися незламними. Дисиденти поверталися із заслання чи лікування - та знову ставали до боротьби. І зрештою, їхня справа таки перемогла. Адже радянську систему, з усіма її утисками, придушеннями та сваволею було знищено.