Історія гідності: Україна не дозволила себе русифікувати
Українською мовою написано сотні тисяч книжок, складено безліч пісень, люди різних національностей повсякчас відзначають її милозвучність, а українську культуру називають глибокою і вартою наслідування
Та своєю самобутністю українська мова, культура, звичаї завдячують не лише симпатикам, а й ворогам, які часто намагалися стерти їх з лиця землі. І чи не найбільше потерпали українці саме від русифікації.
Перші серйозні спроби позбутися усього українського були в імперські часи. На початку 17 століття, після підписання Богданом Хмельницьким Переяславської угоди, Україна втратила свою автономію і поступово почалася русифікація населення. Застосовувалися найрізноманітніші методи: від очевидних, як от заборона з 1720 року друкувати книжки українською мовою, до прихованих – для прикладу таємне розпорядження так званому Правлінню гетьманського уряду всіляко сприяти змішаним шлюбам. Чималу увагу Москва приділяла й церкві, адже вона була основою українського суспільства – з допомогою примусового узгодження змісту церковних книжок з російськими аналогами, людей змушували забувати ті канони, якими вони послуговувалися віками.
Усі ці кроки мали на меті зменшити використання української мови, припинити поширення та підтримку українських звичаїв та традицій, асимілювати українців, а відповідно й розпорошити національну ідентичність.
Та чи не найбільше зусиль для русифікації українського населення імперська Росія почала докладати у другій половині 19 століття. У 1863 році світ побачив Валуєвський циркуляр, головною метою якого було аргументоване знищення національної свідомості українця, вона ототожнювалася з сепаратизмом та антицарськими настроями. У цьому таємному циркулярі категорично заборонявся друк видань українською мовою, зокрема релігійних, навчальних, освітніх книг.
Упродовж кількох століть Росія постійно заселяла Україну російськомовними громадянами. І наприкінці 20 століття ця політика призвела до того, що у деяких регіонах людей, які вважали українську мову рідною, була меншість. У Криму частка російськомовних становила понад 80%, на Донбасі – майже 70%, у Харківській області понад 40 % ідентифікували себе росіянами.
З противниками русифікація розмова була коротка – у кращому випадку звільнення з роботи, у гіршому – ув'язнення в тюрмах, таборах суворого режиму, заслання.
Після здобуття Незалежності, українська мова знову стала модною. Та було б лукавством казати, що в сучасній Україні повністю зникло явище русифікації. Російською мовою далі видають сотні книжок, нею говорять на телебаченні, співають пісні, послуговуються в повсякденному житті.
Революція гідності ще раз усім нагадала: сила народу – в національному дусі. А без власної мови, культури, історії та доброї пам'яті він не матиме на чому ґрунтуватись.