Коли народовладдя стане реальним в Україні?

Саме з того, якою мірою прийняті акти відповідають очікуванням виборців, служать їхнім інтересам, сприяють розвитку суспільства, можна судити про ефективність, як всього законотворчого органу, так і кожного депутата окремо.

Читайте також: Експеримент українських виборців

Як же виміряти ефективність законотворчості?

По-перше, при аналізі законотворчої роботи, особливо місце займає професійна оцінка експертного співтовариства, і, в першу чергу, професійних юристів.

По-друге, це конкретні результати дії закону, виражені в кількісній оцінці його застосування в різних державних органах. Закон, прийнятий просто на папері – не закон. Він стає таким тільки тоді, коли реально використовується всіма зацікавленими в ньому сторонами (державою, бізнесом, громадянами).

По-третє, знання змісту закону тими, хто повинен його застосовувати і виконувати.

У чому недоліки української законотворчості?

Відсутність комплексного підходу, системності, роботи на перспективу та провалена комунікація із суспільством.

По-перше, при розробці українських законів, далеко не завжди проводиться належна науково-дослідницька робота, спрямована на встановлення закономірностей суспільних процесів, наявного міжнародного досвіду. Найчастіше закони пропонуються виходячи з миттєвих інтересів і не оцінюються з точки зору їх ефектів в більш-менш віддаленій перспективі.

По-друге, відсутність комплексності. Наші закони приймаються без урахування системності суспільства, взаємозв'язку всіх його елементів. Мало прийняти хороший земельний кодекс, потрібно внести відповідні зміни до законодавства про юридичних осіб, і в право власності, і в податкове право, і в бюджетне. Не обійдеться без змін і банківське законодавство, і сімейне право (питання сімейного майна і спадкування землі). І навіть до законодавства про освіту та професійну підготовку необхідно привести у відповідність.

Ухвалення земельного закону, "по ланцюжку", повинно внести зміни в численні нормативні акти. Встановлення всіх можливих змін і поправок, які необхідні у зв'язку з прийняттям нової норми законодавства (правової новели), саме по собі, є досить трудомістким і тривалим дослідженням. На жаль, в більшості випадків, сучасний законодавець знехтував цим. В результаті – безліч недіючих законів, необхідність прийняття численних поправок до щойно прийнятих законів.

По-третє, неправильна розстановка пріоритетів. Фактично, план законотворчої роботи Верховної Ради розробляється виходячи з відповідних пропозицій Офісу президента України і Кабінету міністрів. На 90% вони керуються ситуацією у країні, а не перспективами її розвитку. Значна частина законопроєктів вноситься депутатами не стільки виходячи з суспільних інтересів, скільки з мотивів отримання власного політичного капіталу, збільшення їх персональної популярності. А якщо ще вчора ви були козаком, а сьогодні стали депутатом – то лобіюванням інтересів якихось відвертих лушпенів.

Цікаво: Рік президентства Зеленського: про що мовчить його команда

По-четверте, у нас існує велика прогалина в комунікаціях між ВРУ та населенням України. Уявімо собі типового дядю Толіка. Він сидів, служив, краще за всіх в дворі на позиції ліберо грав – поважна людина, шпана сама руку тягне вітатися. Так от, дядя Толік повинен розуміти важливість прийняття закону України про землю та задуматися полишити захоплення зеленим змієм і зайнятися власним аграрним бізнесом. Але дяді Толі "правду" розкажуть "експерти" з ТВ та Youtube, які не завжди діють в інтересах українського суспільства, але дядя Толя їх поважає.

Залишається нереалізованою ідея створення загальнонаціональної платформи громадської законотворчої ініціативи. Навіть сам закон про громадську ініціативу залишається вже багато років не прийнятим Верховною Радою.

Як зробити законотворчість ефективною?

У будь-якому демократичному суспільстві, його закони, так чи інакше, є результатом складного компромісу різних громадських сил і інтересів. Принципово важливим є те, якою мірою досягнення такого компромісу саме є предметом регулювання закону. При всіх численних спробах різних політичних сил внести відповідні законопроєкти до Верховної Ради, вони до сих пір залишаються безуспішними. Йдеться про:
1) закон про суспільні законотворчі ініціативи;
2) закон про лобіювання;
3) закон про громадські слухання та громадські експертизи нормативно-правових актів та законопроєктів;
4) про оцінку ефективності дії законодавства та нормотворчої діяльності;
5) про галузеві та територіальні громадські ради.

Але, важливо не тільки розробити і прийняти "хороший" закон. Ще важливіше – домогтися його виконання, створити в країні надійну систему контролю за дією законів, їх оцінки. Йдеться не тільки про вдосконалення діяльності різних правоохоронних органів. Суспільству необхідна, закріплена в законі і забезпечена відповідними ресурсами саме система контролю над дією законодавства. Система, що дозволяє виявити його "слабкі" місця, протиріччя. На жаль, зараз, навіть система парламентського контролю над законодавством, практично залишається на зародковому рівні. Верховна Рада часом більше схожа на "скажений принтер", а не на вищий законодавчий орган.

Необхідно сказати і про те, що якщо на загальнонаціональному рівні, відповідні питання і вирішуються, то на обласному та місцевому рівні, відповідна робота зводиться до нуля або просто відсутня.

Політичні партії і навіть окремі політики можуть цілком, якщо не змінити ситуацію, то зробити краще. Мається на увазі глибоку і постійна робота місцевих партійних осередків в період між виборами. У нас же, у більшості політичних партій, місцеві організації залишаються "мертвонародженими", що існують виключно на папері, для звітності. Розвиток же зазначеного напрямку не тільки дозволить партії "вписати своє ім'я в історію української демократії", а й багаторазово підвищить її авторитет серед населення, зменшить необхідність надмірних фінансових витрат в період виборчих кампаній, дозволить партійним активістам набути необхідного політичного досвіду, зміцнити їх зв'язки з виборцями свого округу.

Щодо вищезгаданого дяді Толіка та його незнання законів, на мою думку, варто осучаснити телеканал РАДА.

Через всі доступні засоби комунікації, в тому числі і платформою Youtube просто, лаконічно із застосуванням інфографік та ілюстацій роз'яснювати суть прийнятих законів та нормативно-правових актів, їх переваг та можливостей для застосування у відео форматі з коментарями ініціаторів закону, юристів, експертів.

Зверніть увагу! Найпростіше стало важко досяжним, або Як змінився світ

За допомогою технології блокчейн можна створити загальнонаціональну платформу громадської законотворчої ініціативи та обговорення. І тоді держава в смартфоні та пряме народовладдя стане реальністю, а не зеленою утопією.