"Красоти" тилових блокпостів і незграбне командування, — очима волонтера

Найперше — щоразу переконуюся, наскільки приємно їздити до хлопців на передок і наскільки огидно зустрічати всяких улибанів в тилу зони АТО. Ти цілими днями колесиш по лінії бойових дій по наскрізь прострілюваних грунтовках, заіжджаєш в саму ср*ку Донбасу, щоб привезти пацанам якогось бінокля чи тепловізора, чи просто одьошкі-взувашкі, тобі замурзані добряки-фронтовики (реально фронтовики, які щодня на першій лінії оборони) дякують, годують, чим мають, цілують і обіймають, ніби найдорожчу в світі людину, а в той час всяка міліцейська командна гидота (про рядових того не скажу, бо пацани самі офігівають від командування і так званих начальників блокпостів) давить, тисне, погрожує папірцями і ґратами через всяку фігню (то їм документи не нравляться, то ти на півгодини положеного проіжджаєш блокпост). Чхати, що волонтеру через той блокпост тепер ніде ночувати, чхати, що йому (отому начальнику) дзвонить комбриг, від якого ті волонтери повертаються, і просить пропустити, чхати, шо це впринципі люди, які з власної волі їздять туди і з тих причин, з яких не мали б (але вимушені), все, на "полчяса апаздалі" і ночуйте тепер хоч тут на мості.

Приїхав СБУшник (так його представив старший блокпоста) і каже "я вас щяс арістую", на що я простягаю руки і кажу — "надівайте наручники". Хлопці малі хіхікають. Не очікував мужик. І оті нічні кошмарення, погрози і хамство реально призводить до того, що інколи опускаються руки.

Безлад і хамство не тільки в мєнтів. Приїхали у 80-ту бригаду (десантники) біля Лисичанська, привезли форми, хлопці стоять засмучені, питаю, що не так? Хлопці кажуть: так незручно, що ми вас попросили форми, командир щойно приїхав і заборонив ходити в британці. Курча, а в чому пацанам ходити, якщо форму держава видає раз в рік, а британка - то найреальніша і найдоступніша сьогодні штука? Знаєте яке пояснення? Мовляв, на тамтїй стороні (в терористів) усі такі красиві в однакових формах, а ми як цигани. Товаріщі камандіри, я то з вами не сперечаюся, було б афігєть як круто, якби всі були в однакових формах, але йо*вашумать, якщо ви самі не дбаєте, щоб ваші підопічні ходили в людських формах, то може не треба "вийо..." і ставити волонтерів у ще вужчі рамки, а? Може скоро волонтерам казатимуть, щоб і машини однакові приганяли, в одному кольорі?

Такий же безлад в новоствореній 53-ій. Спробуй тільки привезти на якусь конкретну роту чи батальйон допомогу, то ті, що вище виноситимуть мізки, мовляв, "шозапраізвол"? А то і пригрозять, що коли ще раз приїдете і привезете не командуванню, а не дай Боже, комусь особисто, то дорогу до нас забудьте. Так-так, було таке у батальйоні "Луганськ-1". Чесно, їздити туди припинила через такий двіж, але пацанів, яким ми могли б помогти і не можемо через "певні обставини" мені шкода...

Але, друзі, не все так погано, звісно, це "бунтують окремі тилові вищестоящі лічності", які може і носа на передок не показали. Є нормальні мужики і серед комбатів, і серед комбрігив, є фронтові генерали і полковники, які не покидають своїх пацанів на передку, як, наприклад, Вітя Ніколюк (комбриг 92-оі бригади). Словом, попри це все гі*но, яке робиться в нашій державі і яке пролізло в АТО, руки ніхто не опускаємо, а коли вже капець як задовбали і вони опускаються самі, то згадуйте солдатиків із 24-ки на Кримському, або 92-гу на Щасті, або 93 і 95 в районі аеропорту, згадуйте відчайдух із 72-оі і 1-оі біля Вугледара чи Гранітного, згадуйте хлопців у посадках на Первомайці і молодих пацанів-добровольців в районі Маріуполя, згадуйте усіх тих, до кого ви приіжджаєте на самісінький передок, де не просто навіть стріляють, а, перепрошую, їб*шать з важкої арти, де реальний писець, і обов'язково згадуйте їхнє ставлення до вас і того, що ви робите.

Ті, хто бачить війну не по ТБ, а на власні очі, заслуговують, щоб ми з вами не припиняли робити те, що сьогодні ще поки що в наших силах, ще поки влада не придушила, ще поки маєте хоч трохи сили і здоров'я, бо ті пацани того вартують.

Будь ласка, не опускайте руки і не бійтеся робити те, що робите, не бійтеся ставити на місце вищезгаданих улибанів, ми з вами давно погодилися на цей крок, давайте не кидати справи, як би не гнобили — відстоювати своє, як би не боліло — зализувати рани. За ким правда, тому додаються сили, інакше б ми з вами давно вдихнулися і впали. Слава Україні!