Крупним планом. Російська опозиція

Опоненти – це зрадники

Сьогодні російська опозиція більше схожа на дисидентів, які змушені вести ледь не підпільну діяльність. Одні сидять у тюрмах, інші в еміграції, ще інші узагалі змінили свої політичні переконання. Про успішні мітинги на кшталт Болотної, яка зібрала понад 100 тисяч людей, залишається лише ностальгувати. Тоді вони були єдиним фронтом.

Сьогодні опозиція роздроблена, не має єдиної програми дій. А шансів на успішний опір – небагато. Про це говорив ще живий Нємцов:

Я вважаю, шанси є, але розраховувати на швидкий успіх не вдасться. Змінити ситуацію всередині цієї гнилої системи не можливо. Її можна змінити тільки об'єднавши зусилля опозиціонерів.

Опозиція не має шансів змінити країну

Як би не прагнула опозиція змін у Росії, шансів реалізувати їх практично немає. Вона відсутня у органах влади. Натомість парламентські опозиціонери давно пристосувались і грають в одну дудку з Кремлем. До прикладу, комуніст Геннадій Зюганов.

Де-факто, опозиційну діяльність він тільки імітує. Комуністи традиційно працюють із путінською силою на виборах. Зюганова готували у другий тур перегонів, бо вигравати у такого – зручно.

При слові "опозиція" у простих росіян згадується Володимир Жириновський. Та риторика скандального політика радше смішить. Він не пропонує нічого нового чи потрібного країні. Кремлю такий придворний блазень саме те, що треба.

Нам потрібен чорно-жовто-білий прапор російської імперії. Під цим прапором ми досягли максимум успіху. Потрібна нова назва держави. Інша назва вашої посади. Не хочете імператор? Давайте верховний правитель. Хоча імператор Володимир перший звучало б добре,
— говорив Жириновський.

Спроби опозиціонерів об'єднатись були неуспішними

Та у російської опозиції був шанс. Консолідувати свої зусилля вони спробували у жовтні 2012-го: і ліві, і ліберали, і консерватори об'єднались у Координаційну раду опозиції. Щоправда, вона проіснувала менше року. Горшки побили на найближчих регіональних виборах.

А третина складу ради опинилась під слідством або ж у еміграції. Та й саджати у Росії стали більше. Медіапроект ОВД-інфо нарахував майже півтори сотні політичних справ за останні три роки. Тоді як за десятиліття до цього їх було близько сотні.

Націоналістам, наприклад, шили справи минулих років і розпалювання національної ворожнечі. Проте наймасовіші арешти розпочались після протестів Маршу мільйона на Болотній площі 2012 року. Майже три десятки мирних демонстрантів і політичних діячів стали фігурантами так званої "болотної справи". Серед них – третина лівих.

Слідчий комітет звинуватив їх у насильстві до правоохоронців. Одного з підозрюваних узагалі відправили на примусове лікування до психлікарні. А лідерів лівих Сергія Удальцова та активіста Леоніда Развозжаєва кинули до колонії на 4,5 роки.

Олексій Навальний ще довго залишався більмом на оці Кремля. Він влаштовував незручні акції, підбурював своїх послідовників на протести. А за антикорупційні розслідування йому відплатили одразу кількома кримінальними справами.

Наприкінці грудня політика таки засудили до 3,5 років умовно у справі Ів Роше. Одним Навальним російська феміда не обмежилась. Щоб приборкати опозиціонера остаточно, його брат Олег отримав 3,5 роки реального терміну.

Переслідували і команду Навального. На старті виборів до Московської міськдуми керівника фонду Навального боротьби з корупцією звинуватили у шахрайстві, а керівника відділу розслідувань запідозрили у крадіжці картини.

Щоб уникнути арешту, опозиціонери змушені емігрувати

Щоб не сидіти у в'язниці, інші члени Координаційної ради були змушені емігрувати. На багатьох із них знаходились абсурдні обвинувачення. Лідер націоналістичної Ліги оборони Москви, якого звинувачували спершу в убивстві, а згодом у хуліганстві, виїхав до Таїланду. Фотограф і блогер Рустем Адагамов переїхав до Чехії. Його слідчий комітет запідозрив у розбещені неповнолітньої.

Не ризикувати свободою вирішив відомий шахіст Гаррі Каспаров, який свого часу стояв біля витоків опозиційного руху "Солідарність" та активно виступав на мітингах за відставку Путіна. В середині 2013 року у Женеві він оголосив, що побоююється переслідувань. Сьогодні правозахисник, якого не раз затримували за участь в політичних акціях, живе у США та має громадянство Хорватії. Нещодавно він завітав до Києва, де висловив переконання, що опозиції у Росії просто не існує.

Опозиції в сьогоднішній путінській Росії в тому сенсі, в якому вона існує в Україні, Європі, Америці, бути не може. Бо диктатури не мають на увазі наявність опозиції. Опозиція, якщо ми вкладаємо в це поняття один і той же зміст, це політичні групи, які при сприятливому розкладі можуть стати владою. Проходять якісь нормальні процеси, ви реєструєте свої політичні організації. Ось це все в путінській Росії стало фікцією,
— говорив Каспаров.

Сьогодні говорити про об'єднання опозиції – і зовсім поготів. Яблуком розбрату став Крим. Незаконною анексією Путін не лише пересварив між собою й без того розхитані лави опозиціонерів, а й стримав ворожі апетити лівих і правих. Останні не погоджуються з Путіним у питаннях внутрішньої політики. Але його імперіалістські амбіції прийшлись до смаку.

Роки промивання мізків росіян

Роки промивання мізків росіян, політичних переслідувань не залишились безрезультатними. Навіть гучне убивство політика навряд чи підніме народ проти влади.

"Зараз опозиційний рух не переживає свій зліт. Зараз не та ситуація, в якій це вбивство може настільки підняти на праведний гнів людей, як це, наприклад, сталося, як ми пам'ятаємо, перший мітинг на Болотній, 4 грудня, розгін і підйом громадянської позиції. Зараз енергетично з різних причин, по сплеску певного роду патріотизму ситуація така, що, якщо розглядати версію провокації, то навряд чи вона б могла викликати такий результат",
— вважає російський опозиційний журналіст Ксенія Собчак.

Траурний марш пам'яті Бориса Нємцова показав – запит на зміни, які пропонував убитий політик, є. Росія без корупції. Країна, де дотримуються громадянських свобод. Де не убивають за переконання. Та чи знайдуться ті, хто не побояться очолити боротьбу у путінській Росії?