Волонтерський пункт. Київ. Тиха гавань для розбурханих

Починаючи відлік з 12 жовтня 2015 року, на території Південного вокзалу Києва функціонує волонтерський пункт для учасників АТО на Донбасі. Діючі військовослужбовці, волонтери, військові капелани, преса та демобілізовані, термін увільнення яких не перевищує 4-х місяців, а також ті, котрі прямують до госпіталю, мають повне право завітати до пункту, пред'явивши відповідні документи. Зусиллями армії небайдужих на бійця чекає домашня їжа, кава, чай, солодощі, перегляд новин, чи то пак фільмів, книги, амулети й обереги, котрі можна взяти з собою.

Читайте також: "Смаколики" для бойовиків, або Як ми помстились за двох українців

Київ – вузлова транзитна точка, більшість маршрутів пролягає крізь нього. Відтак, саме тут воїнам можна перечекати до прибуття потягу, лишитись на ніч, скористуватись аптечкою. До слова, хостели для учасників АТО не функціонують нині. Та найперше, з чим матиме справу чоловік, то є лагідні посмішки волонтерів, більшість з яких – представники слабкої статті.

Але чи дійсно воно так є? Мужності цим жінкам не позичати. За ініціативи Ірини Лясової, котру тут називають "мамою-організатором" і виник волонтерський пункт. Буремного 2015 працював з 9 до 23 години, нині – цілодобово. Нам вдалося поспілкуватися з пані Іриною, котра повідала наступне:

Сама волонтер с вокзала в городе Днепр, приехала в Киев и поняла с изумлением, что ничего подобного здесь нет. Написала концепцию, начала с ней ходить по разным организациям и фондам, все говорили: "Класс, идея – класс, отлично, неужели в Киеве подобного нет? Это так нужно. Да что вы говорите?" И все. Люди просто растворялись в воздухе. Я написала в приступе отчаянья своему фейсбучному другу, он своему, и тот вывел меня на организацию "Международный благотворительный фонд "Чистое небо", на Свету Шеповалову. Август 2015-й год. И она мне сказала: "Да, отличная идея, давайте что-то делать". Мне все говорили: "Зачем ты открываешься, у тебя нет ничего, ни волонтеров, ни денег". Сказать, что боялась – ничего не сказать. Единственный человек, кто мне сказал: "Открываемся, дальше будет", – это Света.

Листування з керівництвом Південно-Західної залізниці врешті-решт видалося вдалим, адже за час його перебігу подібні пункти, крім уже існуючих в Харкові, Миколаєві й Дніпрі, відкрилися в Одесі та вдруге в Миколаєві. Київ вже не мав права стояти осторонь. Виділено місце на другому поверсі Південного вокзалу. Почали приходити люди.

"Сначала мы просто бегали по территории вокзала и искали бойцов. Многие пассажиры приходили, садились на лавки, жевали, смотрели. Перед ними был театр. Бойцы смущались. Сразу повесили флаги и детские рисунки, позже появились масксетки, закрывающие пространство. И первого бойца, которого мы затащили сюда… У нас был двухлитровый термос с кофе, чай и печеньки, мы так интенсивно угощали печеньками, что со словами "ребят, вы такие гостеприимные" он исчез. Но потом к нам пришли 12 человек с "Айдара", а потом уже покатилось… С 21 декабря мы перешли работать в круглосуточный режим", – додає Ірина Лясова.

Мета створення, за словами волонтера, – забезпечення комфорту для бійців, котрі транзитом переміщаються крізь Київ. Але не комфортом єдиним.

Это еще и вопрос безопасности. Бойцы, приезжая в мирный город, немножко теряются. Не очень адекватно себя ведут. Определенная часть наших граждан относится к защитникам недостаточно хорошо. И грабежи, и драки. Наш пункт стал местом, где они могут побыть среди своих, мы их кормим и помогаем решить ситуацию с билетом. Теперь они знают, куда им идти, – закінчує свою розповідь Ірина Лісова, засновник Волонтерського пункту.

До розмови долучається інша жінка, рудоволоса й енергійна. Мовить: "Ми відчували тоді, що потрібні бійцям… Нагодувати, обігріти, але не розуміли, чим ще можемо допомогти. Було неспокійно, багацько хлопців з контузіями, а відтак різкий звук викликав тривогу… Словом, інколи дівчата потрапляли під гарячу руку."

Звати її Лариса Бугаєць, вона волонтер зі стажем. Ця жінка одного разу принесла продукти й лишилась. Нині до пункту навідуються психологи для роботи з волонтерами. Щотижня приходять юристи для надання консультацій та правової допомоги бійцям.

Військові капелани ніколи не забували про пункт. До прикладу, про Славомира Вартальські пані Лариса говорить наступне:

Він піднімав дух бійця однією своєю присутністю, дуже світла людина. Розумів більше стан, ніж те, про що той говорить. Він з Польщі. Завше починав розмову, якщо бачив, що чоловік – понурий. І звісно дарував хрестики, молитовники та медальйони. На день заходив тричі, бувало.

На жаль, днями капелану необхідно було повернутись до Польщі, і нині волонтерському пункту не вистачає його світлих очей.

Дивним і вражаючим здається мені плід власного спостереження. Є такий чоловік – Сергій Залізяка, старший бригади "Безпеки життя", громадської ініціативи захисту правопорядку, котра базується при Південному вокзалі. Левова частка – ветерани російсько-української війни. "Безпека життя" – часті гості пункту, дівчата говорять, що "з ними спокійніш". І от очі Сергія так схожі мені на очі Славомира, вірніш те світло, що випромінюється. Справа в енергетиці людей, котрі кохаються у справі на благо людства, а відтак в життєствердному усміху, що ховається на кутиках уст. І не важать методи боротьби, важить глибока відданість. Не настільки суттєво, хто перед тобою – Штурмовик чи Священник, як щирість, бажання допомогти й зробити життя навколо себе трішки добрішим і безпечнішим. Одні добиваються цього Словом, інші кулеметом.

А все ж атмосфера всередині колективу добровольців неймовірна.

"Ми є велика сім'я, всі майже на "ти", неважливо, 19 років тобі чи 60… Між нами міцний душевний зв'язок налагоджений", – додає Лариса Бугаєць. І всміхається. А далі йде лаштувати їжу бійцю. Вони сильні ці жінки, вони є фронтовими сестрами.

Читайте також: Волонтер показав, як українські воїни відповідають терористам

Тут постійно точаться розмови, тут постійно сочиться розуміння. "Привіт, братішка" – починає розмову чоловік з зашкарублими руками, новоприбулий. Відразу підсідає до іншого, маючи напій в руках, що парує. Говорять, чаюють, а потім один з них передає жменю кольорових льодяників іншому. В іншій ситуації то цілком могли бути патрони.

Далі заходить юнак, неспішним кроком. Від нього запах мастила, що відразу помічає бойовий товариш, а відтак рукостискання і плин розмови. Відчувають себе близькими без фамільярних передмов. А той, що прийшов, він ще такий молодий, він ще хлопчина, п'є гарячу каву близько шостої вечора у вокзальних сутінках, сидить поряд з чоловіком, котрий і статурою удвічі більший, і роками – старший. А на полі бою всі рівні. Відокремлені у тихому житті, вони знову почуваються серед своїх, бо мають у голові подібне – відданість рідній країні, внутрішню потребу захисту.

Згодом заходить чоловік із прикордонним псом, великою і майже рудою вівчаркою, охрещеною "Сєпаром". Волонтери гуртуються довкола, кожен хоче пестити тварину. "Маленькая, можешь гладить, где удобно, только лапы не трогай, там осколки", – додає власник. Пес справно виконує команди. Ще б пак! Вірний фронтовий товариш.

Фінальна сцена мого чергування вже вкотре оживає перед очима: зал в напівтемінні, гудіння телевізора, і по лавках купчаться захисники разом з волонтерами, тримаючи в руках гарячі трунки, тримаючи серця гарячими і людяними, відданими один одному та загальній справі – обороні своєї землі від ворога.

Нині волонтерський пункт на Південному вокзалі Києва потребує людських ресурсів, допомоги в харчах, питній воді та інформації. У подальшому планується еволюціонування волонтерського пункту до рівня інформаційного центру.

Посилання на сторінку Волонтерського пункту на Південному вокзалі в Fb.

Читайте також: Над окупованою Луганщиною скинули патріотичні листівки: з'явились фото