Велике переселення: про важку долю біженців

На столичному складі гуманітарної допомоги для переселенців — черги за годину до відкриття

Один із найбільших у столиці склад гуманітарної допомоги для переселенців із зони АТО. До відкриття – майже година. А біля воріт – уже купа людей. Віднедавна вони займали чергу з 5-ї ранку. Нині робити цього вже не треба.

Ще кілька тижнів тому тут було просто не проштовхнутися. Тепер, аби уникнути кілометрових черг, волонтери видають людям спеціальні талончики, де вказане прізвище, день і час — коли саме приходити.

Тут майже ніхто не хоче говорити на камеру. Люди — пригнічені та нажахані. У те, що з рідних міст у своїй же країні їм довелося тікати, і досі не можуть повірити.

Валерія — одна з таких. Без грошей, речей та навіть документів із двома маленькими дітьми вона бігла від куль та снарядів. Нині родину з Луганщини прихистили в селі під Києвом. На склад мати прийшла за найнеобхіднішим для малюків. Нині в родини зовсім немає грошей, чоловік — без роботи.

Сім’я ледве зводить кінці з кінцями. Каже, без допомоги волонтерів не вижили б. Утім, зізнається, навіть попри гостинність киян, вона мріє повернутися додому.

Дуже хочеться повернутись додому, бо там —усе своє. Там і рідні залишилися,
— розповідає Валерія.

У пошуках порятунку Катерина Тихонівна з Луганська оселилася в Києві у друзів. Уже кілька місяців вона чекає на пенсію. Гроші, каже, передусім потрібні на ліки.

"Я вже вісім років сиджу на гормонах. У мене діабет і хворі суглоби", — каже пенсіонерка Катерина Пічугіна.

Чеські волонтери привезли теплі речі, а кияни приносять постіль, ковдри та подушки

Усі речі волонтери посортували по гаражах. Тут є навіть коляски, які зазвичай – в дефіциті. Поки переселенці придивляються, чеські волонтери вже розвантажують нову партію допомоги.

40 мішків із теплими речами за три дні зібрали в Празі. Кияни ж приходять сюди щодня. Пані Надія з чоловіком позбирала вдома всю стару постільну білизну, ковдри та подушки. Теплі речі – це те, що нині найнеобхідніше для переселенців, кажуть волонтери.

Велика проблема із жіночим взуттям 40-41 розміру та з чоловічим — 44-46 розміру,
— говорить волонтер Олена Федюрко.

Олена допомагає біженцям ще з літа. Вона має бізнес, родину та дітей. Тому, каже, затримуватися так довго тут – не планувала. Та коли у тисяч людей горе, жінка зізнається, залишатися осторонь – не змогла.

"Прийшла вагітна жінка з маленькою дитиною. У неї не було в кого просити допомоги", — каже волонтер.

Щодня на столичний склад приходять півтори сотні сімей переселенців

Волонтери кажуть, за останній місяць тут побільшало пенсіонерів та родин із дітьми. Щодня сюди приходять близько півтори сотні сімей переселенців. Та є й родини – незвичайні.

В одному з будинків для переселенців живе родина із Донбасу, яку тут знає майже весь район. У родини Родикових аж десятеро дітей. 5 своїх і стільки ж — прийомних. Батьки зізнаються, коли брали дітей у сім’ю, навіть уявити не могли, що з рідного дому їм доведеться втікати.

Нині тут так само, як і вдома. Ніколи не буває тихо. Дівчата нудьгувати не дають нікому. Кіт Патрік уже не знає, куди ховатися.

Далі дітлахи одна поперед одною показують — як треба слідкувати за фігурою. Шестирічна Кароліна — найактивніша. Дівчинка вже не може дочекатися, коли піде в школу. Каже, перші оцінки зароблятиме віршами. Діти ще не чітко вимовляють слова. А вже говорять на серйозні теми.

Родина Родикових з десятьма дітьми виїхала з Макіївки влітку

Спочатку батьки з чотирма синами та шістьма доньками планували перечекати війну в Запоріжжі. Та по приїзді додому зрозуміли відразу, що треба тікати.

Виїхали з Макіївки відразу, коли по вулиці проїхали російські танки, а діти в саду знайшли патрони,
— каже переселенець з зони АТО, багатодітний батько Володимир Родиков.

Та найстрашніше, згадує батько, було перевезти дітей через ворожі блокпости.

"В салоні автобуса прибрав усі штори, щоб бачили, що там багато дітей", — розповідає багатодітний батько.

Кілька місяців родина перебивалася по столичних притулках. На умови проживання не нарікають: тепло, зручно та достатньо місця. Тут оселилися аж у п’яти кімнатах. Між собою поділили й домашні обов’язки.

Середні діти миють посуд, прибирають у квартирі, виносять сміття,
— говорить Володимир Родиков.

Мати багатодітної родини з кухні не виходить цілими днями.

"Готуємо два відра "окрошки", борщу — 8 літрів, супу — 6 літрів", — каже переселенка з зони АТО, багатодітна мати Діана Родикова.

Днями вони мають переїхати вже у власний будинок під Києвом. Житло для багатодітної родини безкоштовно збудував місцевий бізнесмен. Батьки кажуть, додому хочуть, але повертатися – не збираються.

На батьківщині нас прозвали "бандерівцями", нас просто ненавидять,
— додала мати Діана Родикова.

"На сході багато людей думають, що Росія їм допоможе", — зазначив багатодітний батько.

У таборі для переселенців із зони АТО живуть ті, кому повертатися вже нікуди

В таборі для переселенців живуть ті, кому повертатися вже нікуди. Діти ще влітку приїхали у табір для переселенців із зони АТО. Вдома у більшості з них будинки зруйновані. Поки Настя з Донеччини у таборі, її батьки шукають житло та роботу в Києві. Від пережитого дівчинка і досі не може оговтатися.

Там стріляли. Бомби. Усе це було чутно. Мій район був більш спокійний. Але все одно все чутно з аеропорту,
— згадує біженка Анастасія Безугла.

З кожною дитиною окремо працюють психологи

Пережити жахіття війни дітям допомагають волонтери. Із кожним окремо працюють психологи. Страх і замкнутість — це те, з чим стикаються фахівці найчастіше. Головне, кажуть, створити атмосферу дружби та любові. Діти мають відчути себе потрібними і захищеними.

Вони бачать, що нема агресії та людей у формі з автоматами і починають спілкуватись,
— говорить директор табору Анастасія Степанова.

Ксенії з Луганська було непросто звикнути до нової школи, найважче для неї — українська мова. За кілька місяців дівчинка з усіма здружилася. З уроками допомагає сусідка Настя. Та поки Ксенія підтягує українську, вона вчить — французьку. Знання іноземної потрібні в новій школі, куди дівчинка планує перейти вже в новому році.

За весь час роботи табору волонтери допомогли кільком сотням дітлахів. Про те, що вони стривожені та нажахані – показують їх ігри та сни, пояснюють психологи.

Вони грають у війну, роблять собі іграшкову зброю, а також дітям сняться жахи,
— говорить психолог Поліна Чесникова.

Богданчику з Попасної лише 7 років, а він вже добре розбирається у зброї

Богданчик – один із таких. Йому – лише 7, а він уже добре розбирається у зброї. Кілька місяців тому сюди приїхав із Попасної. Каже, з від’їздом тягнули до останнього, доки родині не урвався терпець.

"Осколок влетів у вікно і розбив його. Було страшно, коли стріляли із зенітної гармати", — наголосив переселенець з зони АТО Богдан Циганков.

Поліна показує малюнки малих переселенців. Така терапія, каже фахівець, визначає психологічні проблеми дітлахів.

Любов, увага і турбота. Це те, що нині найнеобхідніше для цих дітей. А щоби виплеснути негативні емоції, вони грають на сцені.