Макс Кідрук: Зараз я — флагман величезної ніші

Близько року тому український читач зміг перестати бідкатися, що на книжковому ринку немає вітчизняного автора, який пише яскраві пригодницькі книжки. Саме тоді було презетовано «Бот» Макса Кідрука.

Перший технотрилер нашої літератури пішов «на ура» — зараз в Україні додрукували вже третій тираж. А на інтернет-форумах найчастіше читачі вживають щодо «Бота» епітет «захоплюючий».

Між тим Макс Кідрук вже встиг видати ще одну пригодницьку книжку, з промотуром якої їздить містами України. Він відбивається від питань про участь у виборах і посилено вивчає квантову фізику — шукає в ній ідеї для сюжетів. А ще переконує, що хоча і є автором масової літератури, на кон’юнктуру не зважає.

«Кідрук, це важко!»

— У твоїх книжках багато наукових фактів і технічних описів. Коли ти пишеш — думаєш, чи все буде зрозуміло читачам?

— Ось я зараз пишу новий техно, де розповідаю про катастрофу літака. І там описую багато подробиць про літак, авіацію, вертикальний стабілізатор. Окей, це не просто. Але я все описую простими словами, не вживаю формули і не використовую рівняння Бернуллі. Розжовую настільки, що зрозуміє навіть третьокласник.

Крім того, завжди тестую свої книги — роздаю їх рідерам. Вони можуть сказати: «Кідрук, це важко!» чи «Кідрук, це зайве!». Тобто інтелектуального розриву між собою і читачем я не боюсь.

Якщо ж вам не цікаво, чому залізна труба з прикрученими турбінами вагою 100 тонн тримається в повітрі, тоді не читайте взагалі!

— Твої рідери — це твої друзі?

— Ні, друзі ніколи не скажуть правди. Це мої знайомі, яких я вважаю професійними читачами. Наприклад, редактор відділу «Культура» журналу «Кореспондент». Люди, які читали багато книг, але які не є, наприклад, інженерами за освітою. Тому вони можуть сказати, де складно.

До речі, зараз я заглиблююся в квантову фізику, що дуже важко зрозуміти. Але вона дає багато сюжетів, які ніхто раніше не придумував.

Чому це важливо? Мене на днях задовбував один хлопчина: «Я написав роман в п’яти книгах “Хромосома Христа” про те, як клонували Ісуса». Здавалося б, яка прикольна ідея!

Я йому дав список із семи книг іноземних авторів, з яких п’ять було перекладено російською. Вони написали схожі романи («Свята кров», «Рік зеро» і т.д.). Але цей чувак про них навіть не чув — якого ж біса він преться в цей бізнес? Що нового він може написати?

Флагман ніші

— А коли «Бот» тільки виходив на ринок, не було страху, що він не «піде»? Новий жанр могли і не сприйняти.

— Ясно, що боявся! «Бот» уже перевидали втретє. Але перший наклад був «аж» 3 тисячі. Для мене це мало.

Проте і я, і видавництво розуміли, що стаємо на крихкий лід. Жанрова книжка, пригодницька, трешева, без шмарклів.

Вона не про УПА, козаків і не про українське село, що взагалі — шок для сучасної української літератури. Ми всі боялися — ризикували.

Але моя книга вистрілила — і зараз я флагман величезної ніші.

— Ризик полягав у тому, що для великої частини читачів мало не гріх читати пригодницьку літературу, бо визнає тільки «високу полицю»?

Я не заперечую глибоку літературу, але ці люди не розуміють, що вся література тримається на жанрових книжках, які дають гроші. Якщо її не буде — не буде і високої полиці. На відміну від того, що є у нас.

Я не орієнтуюся на попит. Просто є книги, які мені ночами спати не дають — настільки подобаються. Наприклад, те, що писав Майкл Крайтон, Джеймс Роллінс, Стів Беррі. І я просто створив книгу, яка б сподобалася мені, як читачу. Видав її — і виявилося, що не прогадав.

Успіх «Бота» підтверджує і успіх «Твердині», яка посіла топ-рядки продажів через чотири дні після появи у книгарнях.

Пишу реальні історії, а не романи з хеппі-ендами

— «Твердиня» — це психотрилер. Отже, ти розбираєшся в психології?

— Це вже не мені судити. Я зробив те, що, зазвичай, ніхто не робить в книгах, — вбив одного з головних героїв. Це не є необхідна смерть — навіть рідери казали не вбивати героя.

Якщо на мене матом кричали, чому я вбив героя і не покарав його вбивцю, — я розумію, що вони повірили в цю історію. Їхня реакція означає, що я досягнув свого.

— А все-таки — чого ж ти вбив головного героя «Твердині»?

— Бо я пишу реальні історії про життя, а не романи з хеппі-ендами. Мені байдуже, чи сподобається моя історія — але мені важливо, чи читач повірить в неї. Якщо повірить — незалежно від того, чи він стрибатиме від щастя під стелю чи стоятиме над умивальником, він піде і купить наступну книгу.

Колись доросту до рівня Хемінгвея

— Років за 50, коли твою творчість уже можна буде оцінити сповна, яким автором хочеш залишитися для українців?

— Поки що я років вісім писатиму трилери. В мене є ідеї, які тільки «прокльовуються» — і це серйозніші ідеї, ніж трилери. Я обожнюю і Фіцжеральда, і Хемінгвея, і Льосу. Думаю, що в якийсь момент мушу дорости до історій їхнього рівня. Уже зараз є відповідні задумки.

Однак мені 29, але відчуваю себе років на 18. І зараз мене «пруть» трилери — я це читаю і це пишу.

— Одним з стандартних питань всім творчим людям є «Що вас надихнуло?». Тебе воно не дратує?

— Мене багато питань дратує. Але вони становлять чверть моїх презентацій, тому я змирився.

Коли ж комусь цікаво, що мене надихнуло на «Твердиню», — заходиш в книгарню, відкриваєш дві останні сторінки цієї книжки — і там розписано, з чого вийшла ідея.

Якщо цікаво мене побачити — чому за це не заплатити?

— Хто займається організацією твоїх промотурів по Україні?

— Роботу організовую я сам. Гроші на мій приїзд шукають люди на місцях. Теоретично, це мав би робити літературний агент. Але в цій країні немає економічного підгрунття, щоб те, що роблю я, робив літагент. А я мушу робити це, бо цим живу.

Так само буктрейлери до книжок роблю я сам. Серйозний буктрейлер коштує приблизно півтори тисячі доларів. Ніхто з видавництв зараз такі гроші в буктрейлер не вкине. Тому залишалося вивчити монтування відео – і робити буктрейлери самостійно.

— Є досі імовірність того, що ти приїдеш у якесь місто безкоштовно, та ще й не потребуватимеш оплаченого проїзду і проживання?

— Вже ні. Через насичений графік я зараз навіть мушу відмовляти у презентаціях, які повністю проплачені. Скажімо, не потрапляю в Луганськ, тому що на ті дні, коли там є пропозиція, у мене все «забито» зустрічами з читачами в інших містах.

Промотур на підтримку «Бота» став наймасштабнішою промоцією книжки по кількості міст, презентацій і аудиторій за всю історію незалежної України. Хоча з «Твердинею» я однозначно спробую його переплюнути.

Я півтора роки жив у Європі. Це мене багато чому навчило, однак основне — що будь-яка діяльність має окуповувати сама себе. Якщо цього нема — ти щось неправильно робиш.

Якщо комусь цікаво почути мою історію, купити мої книги, — то чому він не має хотіти за це заплатити?

— А як щодо соцмереж? Макс Кідрук веде свої сторінки у Facebook і Вконтакті самостійно?

— В соцмережах сторінки добровільно адмініструють двоє людей. На повідомлення відписую сам. Але якщо щось оновлюється — то це майже 100% гарантія, що інформацію кинув не я.

Для мене платформа не має значення. Має значення результат. Соцмережі — це змога поширити інформацію про себе і свої заходи, не більше. Відповідно, найбільше там мене цікавить кількість перепостів.

До речі, вже 3 роки в моєму київському помешканні немає інтернету. Раз в день я виходжу в кав’ярню, тоді 2 години сиджу в неті. Мережа — річ корисна, але вона може створити ілюзію роботи. Проходить 6 годин, ти щось постив, переглядав, відписував, але нічого для книжки не написав. Для людини, яка працює сама на себе, це зло.

— Виходить, промотури організовуєш сам, буктрейлери теж ти робиш, соцмережі — ти і твої друзі. А чим займається видавництво — окрім того, що випускає книги?

— Видавництво має зв’язки, щоб розповсюдити і продати книги у великій кількості. Скажімо, мої твори продаються в «Ашані». Це велика мережа, домовитися про продаж у якій може тільки видавництво. Моє видавництво (Клуб Сімейного Дозвілля — «24») має власні магазини у багатьох містах, має контракти з книжковими мережами — сам я б туди не пробився.

Не заробляю багато, але на ресторани вистачає

— Сьогодні український письменник може заробляти тільки книжками?

— Можна прожити, чому ж ні? Принаймні, все, що на мені, за свої гроші купив. Я не кажу, що багато заробляю, але на ресторани вистачає. Сподіваюся, що далі буде більше, особливо сподіваюся на закордонні видання.

Польською на початку 2014-го року виходить «Бот». Була презентація в Словаччині. Зараз чеська перекладачка читає «Бот». І я «в стані підписання контракту» з німецьким видавництвом. А на Різдво їду на презентацію у Грецію — запросила українська діаспора.

Поляки і росіяни вже зацікавилися «Твердинею». Що більше ставатиме трилерів, то більше буде зацікавлень від видавництв. Їм цікавий не просто одноразовий спалах, а автор, який пише регулярно, якого можна розкручувати і на якому можна заробляти гроші. Це головний фактор.

— До речі, про росіян. «Бота» мали презентувати на Московському ярмарку.

— Сталася дуже неприємна історія з перекладом. Чувак, який його перекладав, чомусь вирішив, що він краще за мене розбирається в перипетіях сюжету і скоротив текст на третину.

Тепер текст вже перекладено якісно. Але ми не встигли перевезти переклад, який видавався в Україні, до Росії. Тому презентація буде, але не на ярмарці. Зрештою, в мене зараз тур по Україні з «Твердинею» — і я сконцентрований на ньому.

Програв першій тушці парламенту

— А чи вийде якась книга з твоєї участі у виборах?

— В книжку цей досвід не планую перелити, але, можливо, якась історія вийде. В будь-якому разі я пишаюся, що вистояв до кінця.

— Не аналізував причини своєї поразки?

— По-перше, Андрій Табалов, який виграв, мав бюджет у мільйони гривень — і неофіційно він почав передвиборчу кампанію за півтора року. Мій бюджет був 70 тисяч гривень, і його я отримав за 3 тижні до виборів.

Чому я не знявся? То був складний округ, де нічого не було відомо. Однак мене досить сильно пресували, пропонували величезні гроші, а потім — почали поливати лайном, нібито я продався регіоналам.

Але знаєш, Табалови зробили мені подарунок — ще до початку першої сесії вони не ввійшли в опозиційну фракцію і голосували з регіоналами.

Фраза «я пишаюся, що програв першій тушці» звучить не дуже гарно, але так, як все обернулося, перетворило у Кіровограді мене на героя.

Коли я приїжджав в то місто на презентацію, до мене приходили люди, які не за книжками йшли, а просили вибачення за те, що голосували за Табалова.

Розмову вела
Ольга Липинська