Юлія Навальна стане конкуренткою чи союзницею України в боротьбі проти Путіна?

Підтримка Навальної дешевша для Заходу

Через це він приходить до вибору:

• або інвестувати в антипутінську діяльність Юлії Навальної, нової лідерки російської опозиції (дешевша опція);
• або продовжувати інвестувати в Україну та її Збройні Сили (дорожча опція).

Читайте також У Москви є сезонне загострення пов'язане з Придністров'ям

Правильною відповіддю на цю дилему була б опція інвестування в обидві ці сили одночасно, однак економія коштів – традиційно політично популярний підхід на Заході до розв'язання будь-яких проблем. Зрозуміло, що організація експертного центру для підтримки активностей Навальної – це значно дешевше, аніж системи протиповітряної оборони Patriot або винищувачі F-16 для України.

А тому Україна тепер мусить конкурувати з удовою Алєксєя Навального, дуже шанованого на Заході борця з режимом Путіна, за увагу Заходу, його підтримку та ресурси.

Якщо сім'я Навальних тепер репрезентує внутрішню лінію боротьби з путінізмом, то Україна та наша армія – зовнішню. Захід мусить визначитися зі своєю стратегією, щоб реалістично оцінити можливість досягнути потрібного результату за обома цими лініями.

Західні політики переважно вважають, що у Східній Європі саме лідерські, а не ідеологічні політичні проєкти мають більше шансів на успіх, тому вони намагаються якомога раніше оцінити лідерський потенціал боротьбистів проти тих негараздів східноєвропейської політики, котрі Захід воліє вирішити. У минулому Захід підтримував Вацлава Гавела в Чехії, Леха Валенсу в Польщі, В'ячеслава Чорновола в Україні. Нині до цього елітарного клубу воїнів за демократію він хоче додати Навальну.

Зустрічі з нею вже провели президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, очільник дипломатії ЄС Жозеп Боррель, ексдержсекретарка США Гілларі Клінтон, американський президент Джо Байден. Європейці обіцяють гроші щонайменше на підтримку вільної антипутінської преси, американці ж говорять про більший санкційний тиск на Росію, який би посилив шанси політичної боротьби проти Путіна. Це все – великий аванс. Але чи виправдає його сама Навальна?

Ми живемо у вкрай інтенсивному новинному циклі, тому вже наступного тижня можемо почати говорити про щось, про що цього тижня навіть не думаємо. Тому якщо Навальна в найкоротші терміни не скористається тією увагою, яку вона отримала, то є ймовірність того, що вже за місяць про неї за великим чином забудуть.

Навальна вже зробила велику помилку

Зараз же вона має великий імпульс уваги до власної персони – її акаунт в соцмережі X зріс до понад 333 тисяч підписників на момент написання цієї статті та отримав блакитну галочку. Коли цей акаунт на годину забанила адміністрація мережі через технічні проблеми з транслітерацією прізвища Навальної, про це навіть написали новину великі міжнародні медіа. Це свідчить про величезний градус уваги до кожного руху російської опозиціонерки.

Ми в Україні дуже добре знаємо цей урок: спершу тобі всі співчувають і допомагають, як це було в перший рік російської широкомасштабної інвазії, а потім потроху від тебе втомлюються, ще й часом звинувачуючи, що ти зі своєю війною заважаєш людям жити десь там, на Заході.

Навальна помиляється, якщо вона вважає, що увага та підтримка Заходу для її ініціатив буде тривати довго. Через це спершу потрібен швидкий план, а після – бодай якісь швидкі результати.

Інакше в очах Заходу вона стане чимось на кшталт Сєргєя Довлатова – той ніби як був антирадянським письменником-дисидентом, але по еміграції до Нью-Йорку перетворився на дуже скромну фігуру літературної тусівки, яка жила у своє задоволення за робочим столом із книгами та текстами. Ще гірше, якщо Навальна перетвориться на Алєксандра Солженіцина – американці теж вірили, що той здатен стати справжнім російським борцем за демократію, люб'язно його прийняли на своїй території, однак Солженіцин не став тим, ким його хотіли бачити американці, підтримавши наприкінці свого життя Путіна та його політику.

Цікаво Як українським вишам повернути іноземних студентів

Почала Навальна з помилок – дуже типових російських помилок. Вона почала сваритися з іншими учасниками антипутінського фронту. Не написавши ще й десятьох постів у соцмережі Х на своїй популярній сторінці, вона вже встигла вступити в словесну битву з Барісом Надеждіним, котрий цього року хотів потрапити до списку кандидатів у президенти Росії на антивоєнній політичній платформі.

Багато говорилося про те, ніби Надеждін є контрольованою, дозволеною Кремлем опозицією, однак про нього так само зовсім нещодавно писала американська та європейська преса як про можливість змін у Росії. Тому людина, яка ще три тижні тому читала про Надеждіна в газеті Wall Street Journal як про політика, котрий хоче зупинити війну Росії проти України, тепер читає на сторінці Навальної в Х, як та з ним свариться.

Дуже нелогічно в очах такого читача або читачки, особливо якщо це людина із Заходу, яка мало знає про російську опозицію. Для спільної боротьби потрібно об'єднуватися, а не фрагментуватися, навіть якщо союзники неідеальні.

Як Навальній втримати увагу Заходу

Захід чекає, що Навальна швидко зробить ідею припинення війни проти України основою своєї політичної боротьби. Однак, судячи з реакції на її раптову популярність серед різних російських опозиціонерів, то вони очікують від неї створення великої професійної команди й напрацювання грандіозної політичної програми змін у Росії – від реформ у медіа та судовій системі до змін в енергетиці та фінансовому секторі.

Сама ж Навальна перебуває ще й під тиском команди свого покійного чоловіка – Фонду боротьби з корупцією, – які вважають саме антикорупційну риторику найсильнішою політичною зброєю проти путінського режиму.

Тому Навальна має зробити свій вибір – і зробити це швидко. Досвід Алєксєя Навального добре показав, що Кремль має сильний імунітет до звинувачень у корупції – навіть найрезонансніші розслідування досі не дали бажаного політичного результату. Путін не соромиться і далі розповідати у своїй майновій декларації про скромну квартиру, гараж та автопричеп Скіф. Росіяни ще й вважають це вдалим жартом.

На створення великої програми змін теж потрібен час – на проведення обговорень, на узгодження пунктів програми. Це створить ілюзію діяльності для російських опозиціонерів за кордоном, які почнуть їздити по конференціях та виступати в американських і британських університетах, однак Путіну від того особливої шкоди не буде.

Зауважте Як змінювались ціни на нерухомість у 2023 році та що відбувається на ринку

Лише антивоєнна політична програма дасть змогу Навальній отримати достатньо підтримки від Заходу, а разом із підтримкою – його ресурси для знищення путінізму. А ще дуже важливо, що лише антивоєнна риторика допоможе Навальній знайти спільну мову з Україною, українцями та українками, тому що ідеї про перебудову Росії тут, в Україні, цікавлять зовсім не всіх. У нас – власна країна і власні інтереси, але ми так само зацікавленні в руйнуванні системи Путіна.

Для початку Навальній варто було б написати емоційний антивоєнний пост у мережі Х – це був би сильний крок, а ресурсна вартість його мінімальна. Потрібно просто взяти в руки телефон і сформулювати власну думку. Далі Навальній слід було б наважитися помітити Україну, відзначити важливість нашої боротьби і, можливо, спробувати поспілкуватися з українськими лідерами, висловивши їм публічну підтримку в їхній антипутінській місії.

Набравшись сміливості, Навальна могла б публічно звернутися до російських солдатів, закликавши їх або доєднуватися до Російського добровольчого корпусу в складі ЗСУ, або з чим є повертати зброю проти Путіна та його тоталітарного режиму і залишати позиції на українських фронтах. Тільки цей хід варто вдало продумати й спланувати, адже все ж йдеться про збройну боротьбу, де помилки вартують людських життів.

Без цих кроків Навальна рано чи пізно втратить популярність, підтримку Заходу, але найголовніше – не досягне жодних результатів. Немає зараз у Росії іншої сильної антипутінської ідеї, аніж ідея припинення війни, а тому не потрібно її й шукати.

Звичайно, потрібно мати в арсеналі економічні, культурні аргументи, однак і тут взагалі не потрібно винаходити велосипед. Слабкості російського режиму добре відомі – бідність регіонів, дискримінація етнічних меншин, подекуди повна відсутність свободи. Але от якщо Навальна та її команда зможуть доєднатися до розробки нових антиросійських санкцій – це б дуже віталося.

Україні ж варто за нагоди нагадати Заходу, що в такій складній боротьбі, як боротьба з путінським тоталітарним режимом, однієї сили замало, а тому потрібна диверсифікація. Навіть якщо Навальна буде вести свою частину боротьби результативно, наша боротьба є визначальною, адже це боротьба збройна, боротьба мовою сили.

Статус дисидента в одній із країн Заходу можна легко перетворити на щасливе, комфортне, естетичне життя, де ти кілька разів на рік виступаєш на конференціях за гарні гонорари, даєш інтерв'ю для преси, пишеш статті та книги, а ще п'єш каву в стильних кав'ярнях з іншими дисидентами. Але цей статус можна натомість використати для досягнення політичного результату. Хочеться сподіватися, що Навальна серйозно налаштована боротися проти Путіна, а не витрачати життя на емігрантські посиденьки в ресторанах Нью-Йорка чи Берліну.