Непрохані запрошені: реальний образ переселенця на Львівщині

6 лютого 2015, 13:12

«Господи, я не хочу, щоб таке бидло жило в моєму місті. Хай краще думають, шо ми - бандери, людей їмо. Я не хочу більше допомагати ніяким біженцям з Донбасу, ні нормальним, ні ненормальним. НІЯКИМ. Вони привозили тітушок на майдан, вони покликали війну в Україну, Через них мої друзі мають воювати на Сході»

Це добре індексована цитата одного з найбільш популярних записів на львівському форумі, яка розійшлася соціальними мережами, місцевими та загальноукраїнськими медіа.

Соціальні мережі наповнені повідомленнями про внутрішньо переміщених осіб та прикрі або відверто кримінальні ситуації, які нібито стаються на очах численних свідків/родичів/знайомих/друзів, що вперто переконують місцеві суспільства — від переміщенців варто чекати лише проблем. Якими є насправді внутрішньо переміщені особи на Львівщині мовою соціології та статистики і чому зрештою, вони обрали для нового місця проживання саме Західну Україну, важливе і напевно, достатньо актуальне питання.

Львівщина є одним з регіонів, до якого вельми активно запрошували переміщених осіб з АР Крим, Донецької та Луганської областей. Починаючи з весни минулого року, очільниця львівської ОДА Ірина Сех і мер Львова Андрій Садовий давали численні інтерв’ю, в яких повідомляли про готовність сприяти розміщенню, поселенню та допомозі в пошуку роботи внутрішньо переміщеним особам.

Ціла низка приватних підприємств, які мали у своїй власності санаторії, будинки відпочинку, мотелі погодилися допомогти чиновникам розмістити внутрішньо переміщених осіб, розраховуючи на відшкодування комунальних витрат, яке було обіцяно урядом. Проте, за результатами 2014 року, замість необхідних 10 млн. гривень відшкодувань, благодійники, які ризикнули проявити людяність і розуміння ситуації, отримали всього 700 тис. гривень. Як зазначали речники ОДА, справа в тому, що Міністерство економіки та Міністерство фінансів не дослухалося прохань чиновників на місцях. Однак досвід інших областей, наприклад, Запорізької чи Донецької, де кількість внутрішньо переміщених осіб сягає сотень тисяч, говорить про протилежне. Обласні ради там доклали максимум зусиль, аби запобігти соціальному напруженню і лобіювати достатню кількість коштів для відшкодування ресурсів, витрачених на поселення та проживання. Наприклад, Запорізька ОДА виділила 5 млн. гривень на вирішення питань, пов’язаних з побутом та життям переселенців.

У грудні 2014 року на Львівщині нараховувалося 9 500 зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб, в той час як загальна кількість таких осіб може сягати числа 20 000 громадян.

Цікаво, чому така мала кількість переселенців на Львівщині викликає достатньо велику кількість негативних повідомлень у соціальних мережах і місцевих медіа? Наскільки реальний образ переміщених осіб корелюється з образом у медіа? Кому, зрештою, вигідно, аби ці люди на Львівщині були дискримінованою меншиною?

Переселенці очима соціологів

Для того, щоб відповісти на питання, хто саме приїхав на Львівщину, звернемося до дослідження, яке було проведене Інститутом демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи НАН України, протягом листопада 2014 року. Шляхом анкетування було опитано 2152 респонденти (для забезпечення репрезентативності дослідження по районах) і ще 400 (для забезпечення репрезентативності по області). Гранична похибка дослідження склала 5%, довірча вірогідність - 95%.

Серед переселенців переважають жінки - 66%, проти 34% чоловіків. Освітній рівень внутрішньо переміщених осіб на території Львівщини продемонстрував абсолютну перевагу людей з вищою освітою - 48%, науковими ступенями - 2%, базова вища - 12%, неповна вища - 6%. Решта – 21% - мали професійно-технічну освіту, 9% - повну середню, 4% - неповну середню освіту.

В основному, переміщені особи проживають в орендованих помешканнях – 60%, 27% живуть серед родичів, 4% переселенців прихистили місцеві люди. І лише 3% досі користується безкоштовним соціальним житлом.

Основними проблемами для ВПО (внутрішньо переміщених осіб) на Львівщині виступають (в порядку зменшення): відсутність власного житла (54%), відсутність роботи загалом (16%), відсутність роботи за фахом (13%), відсутність необхідного одягу (8%), проживання у непристосованому для життя приміщенні (6%), відсутність документів (1%), інше (3%).

Попри багато проблем, аж 45% плануються залишатися тут назавжди, незалежно від наступного розвитку подій.

Разом з тим, як серед громадян так і серед журналістів, чимало «професійних знавців» про те, що, мовляв, абсолютно всі, хто залишився на окупованій території, – це «зрадники» та «вороги». Про те, що серед цих «зрадників» та «ворогів» чимало тих, хто віддано повідомляє українські Збройні сили та СБУ про рух ворожої техніки та військових – ні слова. Так само, як і про те, яка кількість лежачих хворих та інвалідів залишилася поза звільненою територією.

Одна з причин такого стереотипу – тенденційні сюжети у місцевих медіа. У наступних матеріалах ми спробуємо коротко оглянути яким чином ЗМІ формують образ переміщених осіб, які перебувають на Західній Україні і зокрема, у Львівській області.

Продовження тут "Медіа-образ переселенців: загальні тенденції".