Нічого доброго для України на саміті не буде, — експерт
Василь Куйбіда, Голова Народного Руху України в ефірі Телеканалу новин "24" розповів про перспективи членства НАТО, перспективи саміту Східного партнерства, та з'їзд "Народного руху".
В очікуванні саміту у Ризі
Важко очікувати , що щось зійде на камені, тим паче, якщо ти нічого не сіяв. Якщо ми маємо намір твердо увійти до європейського союзу, то ми мали б розписати виконання угоди, яку було підписано і ратифіковано, визначити відповідальних і часові рамки, і слідкувати за тим, як просувається виконання кожного пункту з цієї угоди.
На превеликий жаль, ані уряд, ані парламент системно над цим не працюють. Тому сподіватися на те, що в Ризі ми матимемо якісь позитивні сигнали, що нам щось запропонують – марно.
Тобто можна впевнено сказати, що у Ризі буде звичайний саміт, який нічого несподівано доброго для України не принесе.
Інша справа, якщо б ми дійсно проводили реформи і могли показати справжній результат. Могли б показати, що ми не просто робимо, а навіть випереджаємо графіки, і через це вже розраховувати на певні бонуси і позитивні сигнали від ЄС.
Головне – це варто розуміти, що реформи потрібні в першу чергу нам, а не Європі, бо Європа нічого не втрачає від нашого бездійства, а ми втрачаємо усе.
Варто очікувати певних ультиматумів від Європи.
А ще необхідно пам’ятати, що та війна, яка зараз на Сході, це не тільки війна за територію, це війна за систему цінностей, і поразка України у цій війні буде означати поразку європейських цінностей перед радянськими.
Європейські держави, навідміну від нашого керівництва, усвідомлюють ціну війни і ціну непроведення реформ в Україні.
Хитрування України з визначеннями конфлікту на Сході зараз робить погану послугу країні. Бо європейці не розуміють, чому вони повинні їхати в Україну, чи надавати нам зброю чи ще якось допомагати, якщо Україна навіть не називає це війною з Росією.
А якщо ми самі переконуємо усіх і самих себе у тому, що цей конфлікт можна вирішити тільки дипломатичним шляхом, мінськими перемовинами тощо, то чому європейські держави мають нам надавати зброю чи ще якусь військову допомогу.
Коли з'явилась інформація про те, що у лютому 2014 Обама висловився про те, що не буде США втручатися в конфлікт в Україні, то було зрозуміло, що в перекладі з дипломатичної мови це означало наступне – Росія, роби що хочеш. І ми мали наслідки — Крим і Донбас.
І тільки під тиском українців і світу Обама почав змінювати свою позицію.
Тому цілком можливо, що чутки про певні домовленості по здачі України між Керрі і Лавровим не є геть безпідставними.
Не думаю, що українцям сьогодні взагалі важливо перейматися тим, що думають Обама, Путін чи хтось інший. Нам важливі саме наші цілі, і важливо довести світу, що ми не суб’єкт, а об’єкт цієї політичної ситуації.
Військові ініціативи ради
Я не думаю, що рішучість Президента має залежати від прийняття закону про військовий стан. Тим паче, що сам закон в нас існував, і він був майже на 90% ідентичний новому.
Єдине суттєве нововведення — ставка головнокомандувача Збройними силами України не утворюється. Згадаймо, що перед тим наказом Президента було введено воєнну колегію у Раді Національної Безпеки і Оборони, це означає, що Президент уникає особистої відповідальності за виконання обов’язків головнокомандувача і передає ці функції колективному органу.
Інша справа, що нам давно треба було приймати воєнну доктрину ще рік тому, і це компетенція власне Президента, але це не було зроблено тоді, і не зроблено зараз. Навіть Росія в грудні минулого року прийняла зміни до своєї військової доктрини, а ми досі це ігноруємо.