Единственный путь преодолеть коронавирус

Іди, народе мій, увійди у свої кімнати й замкни за собою двері, сховайся на часинку, поки гнів не перейде!

Ісая 26:20

Наші рядки лягають на папір у ті дні, коли кількість інфікованих вірусом SARS-CoV-2 в Україні почала впевнено зростати. Отже, пік епідемії ще попереду – як попереду нас іще найголовніше випробування, через яке ми маємо перейти: випробування на людяність.

Читайте також: Коронавірус в Україні: чому не можна вірити цифрам?

З часу оголошення карантину люди загалом уже обрали свій спосіб поведінки. Хтось узявся допомагати людям немічним і похилого віку або ж послужити лікарям та медсестрам, які вийшли на головну лінію епідеміологічного фронту. Хтось купив та передав у лікарні унікальне обладнання. Попри те дехто поспішив цинічно збагатитися на експорті масок, яких бракує також і в Україні, чи на ввезенні й перепродажеві зіпсованого товару. Знайшлися і ті, які знаходять свій "героїзм" у цілковитому ігноруванні небезпеки, цим самим її активно наближаючи.

Знову "ой, три шляхи широкії…"; знову вибір, на чий бік стати в одвічному змаганні між добром і злом…

Наближення піку випробувань спонукає нас шукати шлях до людського серця, щоб укріпити його й віру, що ми впораємося з цим лихом. Бо якщо сьогодні ми ще зважуємо, вийти на вулицю чи ні, то завтра нам доведеться змиритись із тим, що когось із наших рідних поховають "дистанційно" без нашої участі. Італія пережила цей жах – і ніщо не свідчить, що нам його вдасться оминути.

Все це різко загострить інстинкти нашого виживання. Найбільший виклик постане перед тими, від кого залежатиме життєдіяльність усього нашого соціального організму: системи охорони здоров'я, державних органів та органів місцевого самоврядування, соціальної та душпастирської опіки, мережі торгівлі і транспорту, господарських служб, телефонного зв'язку й інтернету, як і, врешті-решт, похоронних бюро. Саме від усіх них буде залежати, чи втримаємось ми як єдиний суспільний організм, чи, навпаки, розсипемося на дрібні фрагменти, просякнуті страхом, агресією та егоїзмом.

Може настати час, коли уся наша соціальна розмаїтість зведеться до однієї визначальної відмінності: між тими, що залишаться людьми, і тими, що людську подобу втратять.

Хай омине нас ця лиха година! Хто попереджений – той духовно озброєний. Егоїстична постава лише на перший погляд виглядає рятівною. Бо коли розсипається суспільний організм, небезпека зростає стократно. І навпаки, солідарність, емпатія та взаємна підтримка – це єдине, що може стати для всіх нас рятівною "подушкою безпеки".

Отож подати одне одному руки можна і дистанційно. Хай ослабнуть політичні антагонізми, а у спільній боротьбі проти пандемії з'являться перші паростки довіри. Епідеміологічну дисципліну хай не буде підмінено зловживанням владою. Карантин має ізолювати нас від вірусу, а не від симпатії до людини. Кожне слово вдячності й підтримки діятиме, як цілющий бальзам. Кожне слово доброго гумору відновить у нас душевний баланс.

Так, напевно, в нинішній боротьбі будуть і ті, що не виживуть. Але краще поповнити нову "Небесну сотню" тих, хто здобувся на самопожертву в порятункові спільноти, ніж умерти в прокльонах і ненависті до всіх.

Ознайомтесь: Все жорсткіший карантин не врятує українців від коронавірусу: як має діяти уряд

Ми ще не знаємо до пуття, чим викликана нинішня вірусна атака природи. Маємо засвоїти урок, який нам іще треба сформулювати. Проте ми знаємо вже сьогодні, що маємо вийти з цієї кризи сильнішими. А єдиний шлях для цього – милосердя, людяність. Бо духовним критерієм розвитку людської цивілізації є не технологічні здобутки, а передусім наша здатність полюбити іншу людину як самого себе.

Текст звернення Ініціативної групи "Першого грудня" написаний у співавторстві з Ольгою Гнатюк, Володимиром Єрмоленко, Євгеном Захаровим, Йосипом Зісельсом, Ігорем Козловським, Ігорем Юхновським, Ярославом Яцківим.