Скандальний фільм "Дау": біль чи гордість українського кінематографу?

Більшу частину зйомок проводили в Харкові і ця нагорода цілком може бути записана Україні.

Зверніть увагу! Фільм "Дау": реконструкція чи знищення СРСР

Критика і вибачення від The Telegraph

Проте, окрім визнання фільм отримав "справу". В квітні цього року правоохоронні органи України відкрили кримінальні справи через начебто катування неповнолітніх, які видно в окремих фрагментах фільму.

Скандал вийшов за межі нашої держави. Навіть британське видання The Telegraph написало критичну статтю, в якій підозрювало режисера в можливих тортурах над неповнолітніми. Однак, як виявилось, видання видалило статтю, вибачилось за "безпідставні звинувачення" та виплатить грошову компенсацію режисеру.

Для фільму це додатковий піар, однак важливо інше – чи є межі дозволеного в культурі кіно? Чи вони взагалі існтують? Наскільки етично використовувати дітей у зйомках? Чи для донесення ідеї, смислу режисер може використовувати різні інструменти?

Про що фільм

"Дау" – це 13 фільмів про батька ядерної бомби, лауреата Нобелівської премії Льва Ландау. До речі, "Дау" – це домашнє ім'я самого Ландау. Фільм без професійних акторів, але про реальність 30-х років Радянського Союзу.

В фільмі багато насилля, сексу, але вони публікувались тільки зі згоди учасників. Зрештою насилля в американських фільмах теж річ звична. Проте існує парадокс: насилля в художніх фільмах – так, нецензурщина – ні. Для себе я поки не зрозумів чому, але в Італії, до прикладу, нецензурщину не блокують.

Насилля у фільмах: табу?

Сцени насилля несуть певні смисли – це калька нашого життя, бо наші щоденні баталії є певним відображенням болю, слабкості, сили та влади. Проте кіно працює за правилами згоди сторін, якщо йдеться про насилля. Іншими словами, актори дають згоду і отримують гонорар за це. У випадку зі сценами, де ж діти, таку згоду дають батьки або опікуни. Ось тут роль правоохоронних органів – встановити чи була перейдена межа. Правда британський The Telegraph вже дав задню в оцінці присутності насилля над неповнолітніми у фільмі.

Цікаво: Ірма Вітовська отримала роль у психологічному фільмі "Між нами": трейлер та пікантні кадри

Сцени насилля чи вбивства, де неповнолітні можуть брати участь завжди будуть викликати багато запитань. Це відчуття нам відоме, коли ми дивились "Список Шиндлера" Спілберга, де таких сцен повно, але при цьому фільм отримав Оскара у 1993 році.

"Декалог 4" Кшиштофа Кесльовський відомий тим, що там є найдовша сцена насилля – 4 хвилини удушення людини, де студент вбиває таксиста. Кесльовський таким чином передав страх та близькість смерті, хоча його монументальний серіал "Декалог" власне про 10 заповідей божих, де кожна з них відповідає конкретному фільму. Якщо 4 заповідь – не вбивай, відповідно польський режисер знайшов такий спосіб.

Фільм Мартіна Скорсезе "Мовчання", ідею якого режисер виношував 30 років, в якому показує християнську місію єзуїтів у Японії XVII століття. Фільм без заспокійливого дивтись не можливо. Сцени насилля, жорстокості, болю, зради проходять червоною ниткою через весь сюжет. Сам Скорсезе навчався в єзуїтів і був за крок від того, щоб стати священиком, але і цей фільм це теж розповідає про окремі моменти життя режисера і складну долю християнських місіонерів.

Феліні писав, що "режисер є конкурентом Бога" тому, що ретранслює і створює реальність. Вона в нас повна як і радості, так і страждань. Кіномова є багатою і ходить по лезу ножа між дозволеним та забороненим. Чому? Природа людських стосунків і життя є такою. В "Дау" Хржановський показує природу тоталітарного радянського режиму, який спотворював життя людини, бо вважав його "гвинтиком" системи.

Фільм про нашу травму

Мистецтво непросте для розуміння, але потрібне для того, що бачити історію і природу життя з іншого ракурсу. "Дау" – це фільм про нас самих, нашу травму та біль, який суспільство пережило і щоб ці часи не повертались, ми маємо його відпустити та йти далі.

Алейда Ассман, культуролог та дослідниця політики памяті Європи другої половини ХХ століття, в книзі "Забвение истории – одержимость историей" пише, що суспільства, які пережили страх тоталітарних режимів можуть бути "одержими своєю історією", а це не дозволяє прийняти минувшину такою, якою вона є і будувати власне майбутнє.

До теми: Знущання з немовлят та Добкін і Шуфрич у ролях: скандальні факти про фільм "ДАУ"

Політика забуття, – пише Ассман, – є шансом перейти на інший рівень, відпустити минуле та вийти на рівень динаміку майбутнього життя суспільства.

Так, може, "Дау" – це наш іспит на зрілість, на те вилікували ми цю травму чи ні, і чи можемо ми чесно відповісти на питання про нас самих.