#SOSмайбутнє: два місяці, що змінили Україну

І які ми обов'язково врятуємо.

Онлайн-реєстр – це інтерактивна мапа культурно й соціально значимих об'єктів, що потребують негайної допомоги та водночас "народна Вікіпедія".

Мова йде про численні музеї, мистецькі школи, замки, спортивні клуби, що поступово зникають з наших очей. А на їхніх місцях з'являються сотні пунктів усіляких "лотерей" (насправді ― нелегальних казино), наливайок, де беззастережно продають алкоголь підліткам, та інші архітектурні ознаки доби вбивчої жадібності та відсутності відчуття історії.

Читайте також: Невідомі зруйнували в Києві "живу" інсталяцію на місці пам’ятника Леніну

Ми стартували в березні із закликом до українців рятувати свою країну і заповнити лакуну між потребами суспільства і державою. Лакуну, що створили покоління чиновників, які за тридцять іудиних срібняків забувають про Україну та нищать те, що на наших землях будували впродовж сотень років.

І за ці два місяці, що минули з початку роботи, ми переконалися: наші громадяни вже не будуть толерувати поступову деконструкцію цивілізованої країни, якій скоро жоден безвіз не допоможе залишатися частиною європейського простору.

Унікальний Червоногородський замок поблизу сіл Нирків та Нагіряни Заліщицького р-ну Тернопільської області

За цей час до #SOSмайбутнє вже доєдналися близько 2000 активістів, які взяли участь в доволі непростій культурній інвентаризації України. Небайдужі громадяни продовжують фотографувати, знімати на відео та описували стан, в якому знаходяться соціокультурні об'єкти та пам'ятки архітектури в різних куточках країни – містах та селах. Усі наші палаци, бібліотеки, центри дитячої творчості та сільські клуби, що потребують нагальної реставрації, модернізації чи відбудови. Вони мають жити, функціонувати й примножувати покоління культурних освічених і незламних громадян.

Серед тих, хто став учасником #SOSмайбутнє – десятки відомих культурних діячів, науковців, представників тієї самої гуманітарної сфери, які можуть дуже добре уявити собі наслідки її цілеспрямованого знищення.

Ольга Савенок, учасник проекту #SOSмайбутнє, на захисті Тараканівського форту (Нова Дубенська фортеця). Неподалік від села Тараканів, Рівненська область

Із закликом рятувати майбутнє виступив відомий сучасний український поет, харків'янин Сергій Жадан. Він сказав: "Знищення старих будівель, садиб, забудова або повне знесення – це спотворення історичного обличчя міста. І нам, його жителям, не байдуже, який вигляд воно має. За такі речі потрібно боротися вже сьогодні, тому що, прокинувшись завтра вранці, можна не впізнати місто, в якому ми живемо. Насправді, це комплексна проблема не лише Києва, а й усіх українських міст. У Харкові піднялася дискусія у зв'язку з тим, що міська влада хотіла побудувати на площі велику колону. Сьогодні ведеться боротьба проти закриття старого цирку – унікальної будівлі початку ХХ ст., де й досі займаються діти в цирковій студії. Працівники протестують, намагаються привернути увагу громадськості, ЗМІ, і я їх теж підтримую".

Сергій Жадан виступив на захист унікальної споруди старого цирку у місті Харків

Старт нашої ініціативи дуже вдало збігся із сезоном святкових мандрів Україною – коли в багатьох відкриваються очі на той кричущий стан, в якому перебувають скарби нашої історії.

Наприклад, журналіст Денис Бігус був глибоко вражений тим, до чого час та влада довели Качанівський палац на Чернігівщині – той самий, де колись гостювали Гоголь та Шевченко.

На вході пишуть, що це "одне з семи чудес України". Брешуть. Будь ти хоч першим чудом України, а якщо дороги немає, то ніхто не приїде, – гірко підсумував Денис свої враження.

Качанівка може стати унікальним туристичним маршрутом, що приноситиме громаді та державі десятки мільйонів гривень щорічно

Ми отримали сотні фотографій із переліком цілком конкретних потреб закладів в тих чи інших областях України. Наприклад, одним з перших прийшов заклик з Буковини ― врятувати сільській клуб, і за сумісництвом бібліотеку, в селі Червона Діброва. Бо клуб цей просто розвалюється і не може виконувати свої функції.

Староста села Червона Діброва Володимир Чоботарь з місцевими активістами біля клубу/бібліотеки, який знаходиться в аварійному стані

Ситуація у Червоній Діброві аж ніяк не є виключенням. За офіційними даними, в українських селах залишилося 33 тисячі культурних закладів, з яких понад 16 знаходяться на межі руйнування. І чекати допомоги від державної влади можна дуже довго. Тому я знов і знов закликаю не сподіватися на «панську» увагу, а вирішувати свої проблеми за допомогою спільних зусиль – я закликаю власноруч створювати громадянський реєстр, приєднавшись до відкритої платформи #SOSмайбутнє.

Тарас Компаніченко та учасники проекту "Родинні гнізда" також доєдналися до реєстру #SOSмайбутнє. На фото – маєток Дараганів "Покорщина". Покорщина – один із найдавніших маєтків Лівобережної України. Єдина зі збережених пам’яток української дерев’яної садибної архітектури епохи бароко.

Ми весь час підкреслювали: інвентаризація реального стану культурних об’єктів є лише першим кроком #SOSмайбутнє до культурного відродження країни. І наступним кроком є саме адресне рятування тих об’єктів, які завдяки вашій небайдужості потрапили у наше спільне поле зору.

Сьогодні ми запускаємо громадянський онлайн-реєстр #SOSмайбутнє – реєстр об'єктів у вигляді інтерактивної мапи з фото, історією та описом. Ця «народна Вікіпедія», як ми її між собою називаємо, має збирати всю інформацію, необхідну для розуміння глибини проблем у конкретних громадах, і надавати можливість збирати кошти та фінансувати абсолютно конкретні об'єкти, які ми отримали з приміткою #SOSмайбутнє для вирішення цих проблем.

І ті громадяни, які першими надсилають світлини та інформацію про приклади "культурного колапсу" у своїх населених пунктах, мають шанс першими ж і отримати допомогу.

Так виглядатиме "народна Вікіпедія" гарячих культурних точок #SOSмайбутнє. На фото – дача родини фон Мекк.

І насамкінець. Ми доволі часто чули на свою адресу питання про те, чому громадяни – і учасники #SOSмайбутнє зокрема ― мають покладати на себе функції влади. Адже українці фінансово забезпечують роботу державної машини. То з якої причини ми ще маємо рятувати та ремонтувати нашу соціокультурну інфраструктуру, яку хтось вперто витирає з нашої карти?

Відповідь на це дуже проста. У 2013 році ми теж фінансово забезпечували українську державу. Але коли державні менеджери ― можновладці ― явно заблукали у системі координат здорового глузду, то саме нам довелося взяти управління у свої руки.

Читайте також: Бабин Яр повинна облаштовувати держава, – В'ятрович

Сьогоднішня правляча українська еліта не викликає почуття довіри – і тому своє майбутнє ми їй не довірятимемо. Втім не означає, що ми у своєму розвитку маємо знову максимально сторонитися держави, як звикли робити це протягом усього незалежного життя.

Навпаки: чим активнішими будуть громадяни, тим скоріше державна система змушена буде увійти в нашу орбіту ефективних змін в Україні. Бо інакше на чиновників чекатиме Ростов-на-Дону або інші малоперспективні для життя місця. Доведено історією.