Чому "голови" комет зелені, а хвости – ні: нарешті відома відповідь

21 грудня 2021, 22:01
Читать новость на русском

Комети регулярно відвідують внутрішню Сонячну систему. Побачити абсолютну їх більшість можна лише в телескопи чи завдяки фотографії.

Деякі "хвостаті гості" будуть зеленими. Але такий колір матиме лише "голова" комети – так звана "кометна кома". Науковці довго не могли зрозуміти, чому "голови" комет набувають яскравого зеленого кольору. Виявилося, що відповідь знайшли ще 90 років тому, але не знали про це.

Цікаво Galaxy Z Fold3 / Z Flip3: переваги третього покоління революційних складаних смартфонів Samsung


Комета C/2020 F8 SWAN / Фото Sky Vistas

Сонце та комети

У 1930-х роках XX століття фізик Герхард Герцберг зробив припущення, що зелений колір кометної "коми" зумовлений впливом Сонця, адже чим ближче до Сонця – тим яскравіша "голова". Сонячне світло впливає на органічні сполуки, які містить ядро комети, що спричиняє виникненню двоатомного вуглецю (С2), який, руйнуючись, ставав причиною зеленого світіння. С2 (також відомий як дикарбон) нестабільний, тому перевірити теорію в лабораторних умовах не вийшло.

Та нарешті це вдалося зробити зараз й науковці зрозуміли, чому "кома" – зелена, а хвіст – ні.

Механізм "зеленої голови"

Двоатомний вуглець не існує на кометах. Та чим ближче та наближається до Сонця, тим більше нагрівається. Це спричиняє випаровування речовини комети та утворення газової хмари – "коми".

  • Сонячне світло розбиває хімічні сполуки у "комі" на дрібніші складові частинки – так утворюється дикарбон.
  • Чим ближче наближається комета до Сонця, тим інтенсивнішим стає жорстке ультрафіолетове випромінювання. Під його дією С2 розпадається (хоча нещодавно це ж випромінювання стало причиною появи дикарбону).
  • Руйнування двоатомного вуглецю відбувається дуже близько від ядра, що стає причиною забарвлення у зелений колір "коми", а не хвоста.

Щоб дізнатися усе це науковці провели грандіозний експеримент на Землі. Для цього була використана вакуумна камера, лазери та хімічні реакції. Процес дослідження виявився таким складним, що зайняв у команди вчених дев'ять місяців.