Травнева революція 1968 року французи вийшли на страйк через абсолютизм Де Голля
Париж у вогні. Саме таким запам’ятався французам травень 1968 року, коли столицю та й усю країну охопили масові безлади. Рушійною силою протестів була молодь.
Люди вимагали негайної відставки президента та уряду та проведення масштабних політичних, соціальних та економічних реформ.
Парадоксально, але протести почалися тоді, коли Франція перебувала на піку своєї могутності. Рівень життя в країні був одним із найвищих у всьому світі, у Франції вперше після другої світової війни сформувався потужний середній клас, на який опирався президент Де Голль.
Але надмірні амбіції генерала та його бажання зробити країну одним зі світових лідерів, нарівні зі США та СРСР, призвели до стрімкого погіршення економічної ситуації.
Французи, які в останні роки звикли ні в чому собі не відмовляти, у штики сприйняли ініціативу Де Голля про бюджетні скорочення. В 1968 році в країні стрімко зросло безробіття – адже народ не хотів працювати на низькооплачуваних роботах і відтак опинитися осторонь від загального процвітання.
2 травня 1968 року студенти спорудили першу барикаду в Латинському кварталі – одному з районів столиці, де розміщені більшість корпусів Паризького університету. Президент категорично відмовився домовлятися з повстанцями, для придушення виступів кинули загони поліції.
Латинський квартал перетворився на поле бою. Палали автомобілі та магазини, в поліцію летіло каміння та коктейлі Молотова, правоохоронці у відповідь нещадно били студентів та розганяли натовпи розбурханої молоді сльозогінним газом. За ґрати потрапили кількасот мітингувальників. Але студентів підтримали профспілки по всій країні, які оголосили акції громадянської непокори.
До кінця травня країна була охоплена багатомільйонним страйком. Економіка виявилася паралізованою, не працювали тисячі підприємств, французи ходили на страйки як на роботу.
Де Голль, натомість, навідріз відмовився йти у відставку. Авторитарний глава держави заявив – він готовий переформатувати уряд, відповідальний за кризу, й оголосив дострокові вибори. Де Голль пообіцяв – він вирішить кризу в країні та проведе реформи, якщо французи довірять його політсилі сформувати більшість у законодавчому органі.
На виборах, які відбулися в червні, голлісти здобули понад 70% голосів електорату. Але навіть попри зміну прем’єр-міністра та оголошення програми масштабних реформ, ситуація в країні лише погіршувалася. Для того, щоб не допустити нових протистоянь та не розколювати країну, Де Голль у квітні 1969 року подав у відставку.
Новим президентом став Жорж Помпіду, який одразу ж узявся впроваджувати обіцяні його попередником реформи. Але, на відміну від Де Голля, Помпіду не обмежився деклараціями, а почав реально зміцнювати французьку економіку. Країна зітхнула з полегшенням – для Франції почався новий етап розвитку.