Треба просто не відпускати ідею, – історія українця, який створив міжнародний кінофестиваль

Як все починалося, як виникла ідея створити фестиваль сучасного українського та міжнародного кіно "Бруківка", чим він унікальний та з яких країн подають свої роботи учасники, а також про проблеми та плюси сучасного кіноматографу – читайте в інтерв'ю з кінорежисером.

Цікаво У нас війна з Росією, але починалося все з 90-х, – відверте інтерв'ю з героєм фільму Сенцова

Короткометражки та початок

Розкажіть про себе, з чого почалася ваша історія знімання? Коли вперше взяли в руки камеру?

Все почалося з того, що я з самого дитинства полюбляв фільми, кіносалони, різні цікаві телевізійні шоу українського виробництва, які з'являлися на початку 2000-х. І коли вже з'явилися перші телефони з камерою, то я почав знімати короткометражні фільми, не маючи ніякої освіти, шукаючи програми або інформацію, як монтувати у журналах.

До Дня Незалежності ми згадували разом ключові події та аналізували процеси та явища, які вплинули на розвиток України. Редакція продовжує проєкт історіями 30 українців, які вплинули на наше життя. І це не обов'язково відомі артисти чи політики. Ми хочемо показати, як кожен з нас по-своєму будує Україну. Читайте всі історії у спецпроєкті "Незалежні".

Керівниця проєкту – головна редакторка сайту 24 каналу Ольга Консевич.

Я шукав їх на ринку, в кіосках і вичитував. З сьомого класу я почав робити невеликі короткі сюжети, ролики, різні соціальні реклами. Ближче до 11-го класу у мене з'явилася аматорська камера і я почав робити різні інформаційні чи пізнавальні продукти. Я почав знімати короткометражне кіно. Це була художньо-ігрова або інша тематика. Тоді я почав брати участь в шкільних конкурсах.

"Ближче до 11-го класу у мене з'явилася аматорська камера" / Фото з фейсбуку Андрія Зайця

Вже тоді з'явилася команда серед ведучих та музикантів нашого міста й ми почали робити безплатну передачу для місцевого телебачення. Так ми відточували власні навички та побували в багатьох місцях, фестивалях та записали понад сотню інтерв'ю. Пізніше я почав професійніше займатися рекламою, працював і як волонтер – входив в оргкомітети різних музичних та історичних фестивалів міста. Так перейшло все й до власного фестивалю та професійнішого короткометражного та повнометражного кіно.

"Ми відточували власні навички та побували в багатьох місцях, фестивалях та записали понад сотню інтерв'ю" / Фото з фейсбуку Андрія Зайця

Скільки фільмів ви зняли? Розкажіть про перший.

Всього роликів, передач та фільмів у мене на Youtube-каналі понад 1000. Перший фільм, за який мені не соромно, – короткометражний фільм жахів The Cervidae. Ми знімали його наприкінці 9-го класу на аматорську камеру. Тоді ми відправили його на фестиваль у Великобританію. Роботи приймалися з усієї Європи англійською мовою. Оскільки не було інтернету, ми друкували листівки та просили всіх знайомих заходити на сайт та голосувати.

"Оскільки не було інтернету, ми друкували листівки" / Фото з фейсбуку Андрія Зайця

"Понад 70% робіт подали з інших міст та областей України"

Як виникла ідея створити український фестиваль сучасного українського та міжнародного кіно "Бруківка" у Кам'янці-Подільському?  

Ідея зробити кінофестиваль була давно. Я ще хотів зробити у 2014 році кіноальманах – зібрати 5-6 режисерів, які хотіли б зняти сюжет. Це мало бути художньо-ігрове кіно: комедія, драма, бойовик, жахи. Але не вдалося, бо в нас оператори знімають або корпоративне весілля, або нічого. А більш креативна молодь не наважилася. У 2017 році був конкурс молодіжних проєктів від Кам'янець-Подільської молодіжної ради, де було виділено 50 тисяч гривень на п'ять проєктів.

"Ідея зробити кінофестиваль була давно" / Фото з фейсбуку Андрія Зайця

Комісія, яка складалася з активістів та представників влади, обирала кращого. Разом з Тетяною Сметанюк, яка очолює ГО "Кам'яний острів", ми вирішили подати ідею невеликого фестивалю "Молодіжного кіно" й одразу назвали його "Бруківка". Проєкт було підтримано, до 50 тисяч гривень я доклав ще 25 тисяч, і так виник перший кінофестиваль у Кам'янці-Подільському.

Але ми розраховували на авторів саме з цього міста. Однак понад 70% робіт подали з інших міст та областей України. Ми були шоковані, як це було цікаво людям.

Ми тоді зібрали дуже круту групу волонтерів і вирішили розвивати цю ідею наступного року. Одним з наших гостей був Юрій Ковальов – режисер фільму "Сторожова застава". Він порекомендував податися на Держкіно, просити фінансування та одразу переводити наш формат на міжнародний.

"Ми були шоковані, як це було цікаво людям" /  Фото з офіційної сторінки фестивалю у фейсбуці

Ми спробували. На другий кінофестиваль ми зібрали 3290 фільмів з різних країн світу. Ми розробили концепцію для волонтерів з усієї України. Ми їх поселяли, годували, займалися з ними за два місяці до фестивалю. Фестиваль пройшов успішно, багато режисерів, акторів, продюсерів дізналися, що є місто Кам'янець-Подільський.

"Я завжди прагнув зробити наш кінофестиваль доступним для молоді"

Чий досвід Ви переймали?

Готуючись до другого кінофестивалю я брав досвід інших українських регіональних: Львівський, "Молодість". Я був неймовірно вражений Одеським міжнародним кінофестивалем у 2019 році, який проходив за два місяці до нашого третього. Я надихнувся. Я завжди прагнув зробити наш кінофестиваль доступним для молоді.

Чим унікальний Ваш кінофестиваль?

Ми відрізняємось від інших фестивалів тим, що у нас вхід для всіх – безплатний на всі покази, майстер-класи, воркшопи. У нас немає таких великих бюджетів, як у передових кінофестивалів в Україні, але ми це компенсуємо атмосферою, локаціями. Ми робимо ставку на молодіжний дух та на аматорів. І ті, хто був аматором на першому кінофестивалі, на третьому вже подаються до нас, як професіонали.

"Ми робимо ставку на молодіжний дух та на аматорів" / Фото Zruchno.Travel

Кінофестиваль "Бруківка" виріс у великий фестиваль з 4000 відвідувачів та учасниками зі 100 країн світу. З яких країн подаються найчастіше?

Ми практикуємо таку річ, як і всі фестивалі. У нас є вступний внесок для учасників – 1 – 5 доларів і з цих внесків формується призовий фонд (це може бути 2 – 3 тисячі доларів), який розподіляється між переможцями. Найбільше подаються зі США, Франції, Німеччини, Італії, Іспанії, країн сходу – Індії, Китаю, Кореї та Ірану.

Кінофестиваль "Бруківка" / Фото з офіційної сторінки фестивалю в фейсбуці

Ви брали участь в багатьох закордонних фестивалях. У скількох саме? 

Мої роботи були відібрані до 30 кінофестивалів. Десять з них були в Україні, і двадцять за кордоном – США, Великобританії, інших країнах Європи. Це були кінофестивалі жанрового кіно: жахи, фентезі. Також я брав участь у фестивалях реклами. У 2018-2019 роках я взяв участь в українському фестивалі творчості "Каннські леви". Мій фільм жахів показували на жанровому фестивалі кіно у Нью-Йорку, онлайн-фестивалі Великобританії.

Які з них були найважливіші для вас?

Найважливішим для мене був перший – кінофестиваль незалежного кіно "Двері", який проходив у Рівному у 2012 році. Зараз цього фестивалю немає. Але тоді ми подали нашу студентську роботу "Невгамовний". Ми зняли її за годину без сценарію, а на другий день вже змонтували. Тоді зібралась команда, яка брала участь у всіх наступних проєктах. Тоді ми потрапили у ТОП-10 найкращих жанрових короткометражних фільмів фестивалю.

"Мої роботи були відібрані до 30 кінофестивалів" / Фото з фейсбуку кінорежисера

"У нас все створювалося під автоматами"

Якщо порівнювати український кінематограф та закордонний, у чому суттєва різниця?

Розвиток. Закордонний кінематограф не мав таких сильних обмежень 80-90 років тому. У нас все створювалося під автоматами. Навіть той самий "Щорс", який знімав Довженко у Кам'янці-Подільському. Фільм входив у класику світового кіно, але його знімали по написаному сценарію. І такі великі фільми знімалися за партійною вказівкою, а за кордоном була свобода для сценаристів, у них були умови для продюсерів.

Якраз за кордоном кіно розвинулося під час великої депресії та кризи у 1929 – 1933 роки. Це дало поштовх, бо люди не мали грошей і кіно підіймало дух. Якраз йшла війна, технології розвивалися, був попкультурний феномен.

У нас було по-іншому, бо була ідеологія, яка не дозволяла вільно творити. Якщо взяти українське кіно за 30 років незалежності, то воно почало робити перші кроки у 2012 році з виходом "Той, хто пройшов крізь вогонь", де частину сцен знімали у Кам'янці-Подільському.

Після цього, у 2016-2017 роках, була державна підтримка та гранти, коли вже почали виходити повноцінні великобюджетні українські фільми в національних кінотеатрах. Тоді й почали знати за кордоном про українське кіно. Не просто артхаусне, а і жанрове кіно, яке почало відбивати хоча б половину свого бюджету.

"Хочеться більше бачити приватного незалежного капіталу у кіновиробництві"

Велика проблема ще й в тому, що в нас немає великих фінансових служб. Є телеканали, які працюють над серіальним контентом для власної цільової аудиторії, але серіал – це не кіно. Серіали відкривають нових акторів та нові таланти. Хочеться більше бачити приватного незалежного капіталу у кіновиробництві, щоб ці фільми ставали комерційними.

З мого досвіду можу сказати, що добре, коли дають бюджет на виробництво кіно, але треба контролювати його. Можна зняти хороший фільм за 30 – 40 мільйонів гривень в Україні, але без належного підходу продюсерів та піарників, він відіб'є 300 тисяч або один мільйон. І, якщо у цієї студії або режисера буде гарна ідея на наступний фільм, то просто ніхто їм ці гроші не дасть.

Чи легко знаходити кошти на фільми? Які шляхи є в Україні?

Зараз є багато програм в Україні, які з'явилися за останні п'ять років. З професійного – Держкіно, Міністерство культури, Український культурний фонд, спеціальні грантові програми від кінокомісії. Також є тематичні конкурси, де можуть спробувати себе аматори. Можна подаватися і на міжнародне співфінансування, є грантові програми від посольств США та ЄС в Україні.

"У нас було по-іншому, бо була ідеологія, яка не дозволяла вільно творити" / Фото з фейсбуку кінорежисера

Молодь стала частіше відвідувати кінотеатри та купувати квитки саме на українські стрічки. Однак все ж зали більш пусті, ніж під час виходу закордонних фільмів. На Вашу думку, які на це причини?

Мало зважають на розкрутку та маркетинг. Це може бути якісний продукт, але не знають, як правильно його рекламувати. Зараз є актори, які сформувалися в Україні, на яких глядачі готові йти. Вони зараз отримують "Золоту дзиґу" та інші престижні премії. Потрібно знати свого глядача та працювати на нього.

Ви є членом Української кіноакадемії. На вашу думку, як змінився український кінематограф після Революції Гідності?

Телеканали та кінотеатри почали заміщувати той контент, що йшов з країн СНД, зокрема, з Росії. Якщо подивитися, то за останній рік фільми сильно виросли по бюджетах, якості, підходах. Раніше грали театральні актори в серіалах та фільмах. І була відчутна різниця між театральними та кіноакторами. Але зараз всі адаптувалися. Однак все ж дуже мало національної анімації. Цього року на національну премію було подано шість анімаційних короткометражних фільмів.

Які сильні сторони в українського кінематографа?

Сильні сторони є. Наші фільми почали з'являтися на "Венеційському кінофестивалі", на "Берлінському фестивалі". Ці фільми знімаються під фестивалі, а потім стають популярними й у нас. Наші громадяни почали цікавитися фестивальним кіно, про які всі говорять. У нас з'явилося багато молодих режисерів, техніка стала доступнішою.

Все розвивається і я думаю, що через десять років національне кіно буде окупатися повноцінно і буде цікаве. Просто треба більше працювати з жанровим кіно. У нас теж з'явиться Стівен Спілберг. Просто потрібно дочекатися, коли національне кіно зійде з голки Держкіно.

"У нас теж з'явиться Стівен Спілберг" / Фото з фейсбуку кінорежисера

Вас було обрано в експерти Українського культурного фонду, де Ви будете оцінювати проєкти фільмів та серіалів, які можуть бути профінансовані до кінця року коштом державного бюджету. Яку тематику найчастіше обирають українські режисери та чому?

Заявники Українського культурного фонду роблять ставку на серії документальних фільмів про культурну ідентичність українців, біографії відомих діячів, ігрові короткометражні фільми, тревел-шоу та ігрові вебсеріали.

"У нас бракує фантастики"

Яка тематика найменш популярна серед українських кінорежисерів?

Якщо брати з аматорів і з короткометражного жанру, то всі жанри розвиваються: жахи, експериментальне кіно. У нас не вистачає фантастики, бо це спецефекти, важкі продакшни. У нас 70% фільмів – драма, зокрема, на військову тематику. Або це комедія, яка розрахована на таку аудиторію, яка піде. Однак цей фільм не буде мати культурної цінності. Хотілося б великих та масштабних байок про якихось діячів, нехай сучасної історії. Щоб фільм крутився довкола одного героя і щоб ми проживали з ним всю його історію.

Існує стереотип, що в регіоні добитися успіху важко. Ви є прикладом того, як у невеликому містечку це зробити можна. Що ви б порадили людям, які бачать лиш "порятунок" у великих містах?

У маленьких містах треба пробувати розвивати ідею. Завжди буде щось не так і буде щось ламатися, буде не подобатися. Спочатку це може бути команда мрії, а з часом вона може розвалитися, потім знову збиратися. Це життя. Треба просто не відпускати цю ідею, а пробувати та добитися. Ми вчимося на помилках.

Треба навчатися, займатися самоосвітою. Я навчався не на режисера, а на економіста, заочно – на політолога. Мене цікавила діяльність у міській раді, у культурі з дитинства. Я пробував, волонтерив. А зараз я допомагаю на рівні області робити кінокомісію та розвивати її, популяризувати регіон та залучати студії.