Українець на Канському фестивалі відмовився говорити російською
Червона доріжка Каннського фестивалю за своїм статусом поступається хіба що "Оскару". Кращого кінофесту у Європі просто не існує. І 2005 року тут тріумфувала Україна, причому вперше за всю свою історію.
Чорно-біла короткометражка "Подорожні" Ігоря Стрембіцького обійшла 8-ох конкурентів. Справжньою сенсацію для всіх стало те, що на той час Ігор був ще студентом, а його стрічка — всього на всього дипломна робота. Не менше приголомшив і бюджет фільму — 15 тисяч гривень, сума, яку навіть сміхотворною не назвеш. Про тріумф українець дізнався вже безпосередньо у залі під час церемонії нагородження.
На перемогу не розраховував, тож промови не готував — вибіг на сцену, емоційно подякував публіці, не скориставшись навіть послугами перекладача. На прохання перекладача говорити російською, Ігор відповів:
Я ж українець!
Шлях до "Золотої пальмової гілки" був не простий. Ці 10 хвилин Ігор знімав протягом трьох років, І що здивувало організаторів фестивалю найбільше — фільм знято на прострочену кіноплівку "Свєма", довжиною у 120 метрів.
Каннський оргкомітет аж розгубився, коли бандеролькою отримав копію фільму — це була відеокасета, а вже навіть у ті роки їм надсилали диски. Необхідної апаратури для показу українського фільму не було. Організатори провели цілу ніч у своїй лабораторії, оцифрували стрічку та усунули всі проблеми зі звуком та якістю зображення так, щоб журі могло належним чином оцінити роботу режисера-дебютанта.
Читайте також: ТОП-7 досягнень українців, які увійшли в книгу рекордів Гіннеса
Уже потім кінокритики зізнавались — окрім художніх достоїнств, їм сподобалось, що фільм дуже людяний. Герої у стрічці непрості — пацієнти психоневрологічного диспансеру, самотні актори "Будинку ветеранів сцени". Та Стрембіцький не використовує їх для драматизму фільму, а з симпатією відтворює епізоди їхнього життя. Українець пишався, що всьому світу довів: брак досвіду і грошей — не завада для створення достойного кіно.