Взялися за своє. Чому треба підтримати українського виробника

Сьогодні закон "Про публічні закупівлі" встановлює єдиний критерій для визначення переможця тендеру – ціна. Тобто, хто запропонував найнижчу ціну, той і виграв тендер. Але, не применшуючи значення системи електронних закупівель ProZorro, слід зазначити і те, що в окремих випадках орієнтація виключно на ціну призводить до зворотнього ефекту для української економіки. Наприклад, коли тендер на постачання до Києва 40 трамваїв на загальну суму в 1,8 мільярда гривень виграла польська компанія тільки тому, що запропонована нею сума була лише на 1 тисячу гривень меншою, ніж пропозиція українського виробника. І таких прикладів можна навести безліч: Міністерство надзвичайних ситуацій закуповує єврокоптери, тоді як запорізький виробник "Мотор-Січ" жодного разу не отримав державного замовлення на свої гелікоптери. Комунальні підприємства купують білоруську спецтехніку МАЗ замість кременчуцьких КРАЗів, "Енергоатом" купує підйомно-транспортне обладнання американських і чеських виробників, а не у краматорських СКМЗ й НКМЗ або Харківського заводу підйомно-транспортного обладнання (ХЗПТО).

Запропонований законопроект передбачає, що ціна, як єдиний критерій, буде застосовуватись тільки для окремого списку товарів, список яких буде затверджувати Кабінет міністрів. Для всіх інших товарів мають застосовуватись інші критерій, зокрема, частка місцевої складової. Один із авторів законопроекту Віктор Галасюк є переконаним, що нецінові критерії мають застосовуватись для високотехнологічних товарів, які виробляються в Україні: літаки, кораблі, гелікоптери, вагони, трамваї, автобуси, сільськогосподарська техніка, турбіни, продукція машинобудування, приладобудування та їхні складові. Примітно, що вага цінового фактору в новій системі залишається значною – мінімум 70%. А головна новація законопроекту – запровадження обов'язкового врахування критерію місцевої складової з вагою не меншою за 20% в структурі приведеної ціни для спеціалізованих предметів закупівель.

Спробуємо розібратись, який ефект може спричинити остаточне ухвалення цього законопроекту та чи дійсно слід підтримувати національного виробника.

Серед компаній, які сьогодні беруть участь у ProZorro, понад 99% переможців – українські компанії, решта – іноземні. Проте, за оцінками експертів CMD-Ukraine, близько 38% товарів та послуг в рамках публічних закупівель є імпортними або містять суттєву імпортну складову. Враховуючи те, що річний обсяг українських публічних закупівель сягає 275 мільярдів гривень у рік, йдеться про потенційну імпортну складову в обсязі у понад 100 мільярдів гривень, або близько 3,7 мільярда доларів. Ці гроші – прямий "мінус" в торговельному балансі та в українському ВВП. Сальдо зовнішньоторгівельного балансу останні 11 років було стабільно від'ємним, наприклад, за результатами минулого року воно склало 6,8 мільярда доларів. Тож прийняття цього закону може суттєво покращити зовнішньоторгівельний баланс.

Одразу після прийняття законопроекту в першому читанні пролунали звинувачення, що він зруйнує систему ProZorro.

Але це не так, оскільки це лише приведе існуючу систему закупівель до моделі, яка домінує в усьому цивілізованому світі.

За підрахунками авторів законопроекту, умовний 100% український товар порівняно зі 100% імпортним, в якому нічого українського, буде коштувати на 25% дорожче. І це максимум, оскільки це екстремальне порівняння, яке рідко коли трапляється на практиці. Експерти, що виступають проти законопроекту, стверджують, що така цінова перевага є занадто високою для українські виробників і не є виправданою. Але водночас вони не беруть до уваги, що українські виробники, на відміну від європейських, можуть залучати кредити не за ставками 1-3% річних, а 8-10% у валюті. З огляду на довготривалий цикл виробництва, що є притаманним високотехнологічному виробництву, ці високі кредитні ставки майже повністю "з'їдають" цінову перевагу місцевої складової.

Захищаючи свого виробника, слід пам'ятати, що до цього вдаються майже в усіх розвинених країнах, а у Європі та США – та й поготів. Наприклад, у США ще з 1933 року діє закон "Купуй американське", згідно з яким державним установам заборонено купувати товари, що були виробленими не в США та містять менше за 50% місцевої складової. Також національним виробникам, які представляють малий бізнес, федеральне законодавство про державні закупівлі надає цінову перевагу у 12%. Є і інші обмеження для іноземного виробника – деякі закупівлі Департаменту оборони для них є недоступними. А у закупівлях будівельної сталі, автотранспорту та вугілля у деяких штатах не може брати участь іноземний бізнес. Є також обмеження для іноземних компаній під час закупівлі транспортних послуг, послуг з підтримки військових сил, розташованих за кордоном, наукових досліджень та розробок. Незважаючи на цей список обмежено, США впроваджують нові заходи захисту внутрішнього ринку та запускають додаткові механізми імпортозаміщення. Як приклад президент Дональд Трамп в квітні цього року підписав Указ, який охрестили "Купуй американське, наймай американців".

Ступінь захисту власного ринку країнами Євросоюзу теж вражає. Згідно з даними Єврокомісії, у Франції лише 4% публічних закупівель здійснюється виключно за ціновим критерієм, у Великобританії – лише 7%, у Нідерландах – 10%, в Іспанії – 24%. У Німеччині, Австрії та Італії – лише кожна друга держзакупівля йде виключно за ціновим критерієм. Тобто в низці розвинутих країн публічні закупівлі за багатофакторною моделлю (за приведеною ціною) відбуваються в рази, а то й в десятки разів частіше, аніж закупівлі за одним лише фактором ціни. Нагадаємо для порівняння: в Україні понад 99% публічних закупівель – виключно цінові.

Автори законопроекту зазначають, що ефект від прийняття суттєво позитивно вплине на українську економіку. Зокрема, можна очікувати збільшення ВВП на 1,1%, зменшення безробіття на 0,4 відсоткового пункту та на 4,4 відсоткового пункту – зменшення імпорту.

То ж українцям слід все зважити та ухвалити правильне рішення. Реформи в обмін на фінансування від міжнародних донорів – це добре. Але дуже важливо навчитись нарешті відстоювати власні інтереси. Навіть перед донорами. Тому що ніхто не захистить нашу економіку краще, аніж ми самі.