Як Кабмін запхав свого носа в унітази

У минулому випуску ми говорили про підтримку національного виробника. Про те що влаштувати національному виробнику перегони по збору двадцяти довідок, що він національний, щоб на фініші цих перегонів купувати у нього за державний рахунок дорожче ніж в інших – це абсурд.

По-перше, тому що ці довідки зберуть лише обрані хлопці. По-друге, тому що розбещувати обраних хлопців переплатами з бюджету – це шлях в нікуди. Вони від цього не працюють краще, доведено українським автопромом.

І волати про те, що закон "заплати своїм партійним партнерам з державної кишені побільше за лайно" це не патріотизм, а рагулізм от як він є.

Читайте також: Про нездорову підтримку вітчизняного виробника

Огляд постанов кабінету міністрів номер 107 дозволить нам зрозуміти, по-перше, чому допомога національному виробнику в нас через сраку. А по-друге, допоможе не соромитись власного тіла.

Тому що це, любий глядач, постанова про лайно. Це, холєра, постанова про затвердження порядку формування тарифів на послуги з користування громадськими вбиральнями в населених пунктах. Вимикайте зараз, бо смердітиме.

Отож, почнемо з того, що кабінет міністрів визначив максимальну пропускну здатність приладу у громадському місці. Це 27 людей на годину. Причому прилад це – один унітаз, або два пісуари. Тобто пісуари, на думку Кабміну, пропускають людей вдвічі повільніше.

Хлопці, ви або обіс*ались вже в базових розрахунках, або вже настільки небожителі, що забули з якою швидкістю люди що випорожнюють. Підказка, "по-маленькому", тому що швидше. Тепер ти, глядач. Якщо в тебе зараз лізуть очі на лоба від питання – з якого переляку Кабінет Міністрів України випорожняється подібною творчістю, то ви ще й близько не уявляєте масштаби драми. Максимальний лайнопотік Кабміну використовується, як розрахункова константа в формулі.

Це затверджена Кабінетом Міністрів України формула розрахунку тарифу у громадських вбиральнях. Причому і приватних також. Оці 27 людей на годину потрібно перемножити на кількість годин роботи туалету на день, потім на кількість днів роботи на рік і, звісно, на кількість унітазів.

А зверху ви маєте поставити повну собівартість, свій плановий прибуток та податки і збори. Але – увага – ваш прибуток – і це закріплено законодавчо – курва, не може перевищувати 12%. Чому 12% – фіг його знає.

Читайте також: Про наркоманські фантазії держапарату, які змушують суспільство забути про гігієну співіснування

Але у постанові кабміну дві сторінки присвячено правилам розрахунку собівартості. Там все розкладено по поличках. І витрати на сбут. І витрати на передплату періодичних професійних видань.

До речі, власник туалету може преміювати своїх співробітників, але мусить уважно стежити за тим щоб адміністративні витрати не перевищували 15% від загальних. Включно з витратами на збут. І затвердити тарифи можна раз на рік. А потім він коригується іншою формулою. Не переживайте, я не буду розписувати що воно таке.

Я просто скажу, що в країні, в якій влада регламентує норму прибутку приватних громадських вбиралень підраховуючи кількість унітазів, люди сра*имуть по під’їздах. Доведено навколишньою реальністю на практиці.

Відсутність фігні типу обрахунку кабінетом міністрів пропускної здатності пісуару значно краще підтримає українського виробника, аніж цінові преференції на державних закупівлях.

Якщо продовжити паралель, то законодавче нормування рентабельності сральників на рівні 12% з винятковим дозволом рентабельності у 200% власнику мережі туалетів, який збере довідки про те що лайно в його туалетах українське не менше ніж на 20% – не є підтримкою вітчизняного бізнесу взагалі.

Це є державною підтримкою якогось конкретного депутата, який єдиний збере ці довідки. І його бізнес зростатиме мов на перегної. А товар в нього, до речі, буде лайно.