Найцікавіші традиції українців на зимові свята

Хоча й мусульман ми переплюнули – якщо в них 29 днів суворого посту, то в нас 50 днів гулянь.

І дійсно: взимку майже щодня – свято. За три дні після іменин усіх Романів, згадуємо Введення в храм Пресвятої Богородиці. Українці вірили, що з цього дня земля починає спочивати, тому її не можна тривожити лопатою аж до початку квітня. Цей день віщує, яким буде наступний рік: урожайним чи ні, посушливим чи дощовим.

Дівчата чекали першого снігу, щоб ним умитися й витертися червоною хусткою – вірили: це допоможе мати яскравий рум’янець.

Кожен жив передчуттям свята. Чоловіки нарешті мали час піти у свої майстерні й виготовити сани чи різдвяну зірку, жінки збирались у подруг зі своїм веретеном чи вишиванням і ділились кулінарними секретами, бо на кожну незабаром чекала гаряча пора біля печі.

От кому точно не сиділось удома, то це молоді. За кожної нагоди вони шукають можливість зібратись на гуляння. Танцювати не можна, бо піст, а от співати й жартувати ніхто не забороняє. У дівчат в голові одне – як їм поведеться наступного року і чи зустрічатимуть сватів. На Катерини, 7 грудня, зривали гілку вишні і ставили у воду. Якщо до 14 січня вона розцвітала – доля буде доброю.

Пік ворожіння припадав на Андрія – і чого вже тоді не робили: вдивлялись у дзеркало, морили голодом пса, а потім давали бідоласі спечений хлібець – і дивились, чий смаколик він проковтне першим. А далі всі збирались на вечорниці і жартували. Не до сміху було тільки суворим батькам, які не відпускали свої дівчат гуляти з хлопцями.

Раз у рік, саме на Андрія, останні мали повне право помститися: заховати віз, розібрати хлів, пустити ворота річкою або й узагалі зняти тини по всьому селу й набудувати нових вулиць і лабіринтів. І думаєте хтось на таке ображався? Ні, така вже традиція. Та й хіба можна сваритись, коли в повітрі витає святкова атмосфера. Усе тільки починається.