Яна Ібрагімова: Революції не змінять Україну

Яна Ібрагімова – українська підприємниця, засновниця Школи державного управління CAPS, засновниця ресурсу Factcheck, котрий перевіряє висловлювання політиків на правду/брехню, а також одна з ініціаторів впровадження альтернативної енергетики в Україні.

Дипломатична освіта та фектчекінг

Школа CAPS, що це за проект і чому вирішили ним зайнятися?

Півтора роки назад ми з Хатією Деканоїдзе, Георгієм Зубко (у нас три засновники школи) думали, що можна конкретно зробити в постреволюційний період, окрім як зайняти державні посади, писати про це, підтримувати. Практично ідея школи лежала на поверхні – потрібно зібрати і навчити людей, які належать до середнього класу. Вони – майбутнє.

Саме тому ми намагаємося не приймати на навчання людей з деструктивною позицією. Нашими студентами є ті, хто залишився з позитивними поглядами, звичайно за умови, що вони підходять і по іншим критеріям. Бо практично на 70% співбесід, які я проводжу, чую критичне незадоволення, небажання працювати, абсолютне розчарування.

Чому конкретно їх навчаєте?

Ми розділили стандартну зарубіжну програму "Public administration" на чотири цикли. Поділили її свідомо, допоки вивчаємо – наскільки буде великим запит на таку освіту, наскільки взагалі чиновникам в Україні й тим, хто хоче ними стати, прищеплена культура отримувати професійну освіту в держуправлінні.

У кожному з чотирьох циклів є 8 тижнів повноцінної програми, ми ділимо їх на модулі. Перший модуль "Public management" – управління державною структурою, персоналом, командою. Другий – інституціональний розвиток, побудова сильних інституцій, які необхідні державі – наприклад, НАБУ. Третій – міжнародні відносини. В цей курс входить геополітика, гібридні війни, держбезпека, зовнішня політика США, дипломатія, переговори. Тобто все, що необхідно знати кожному чиновнику й політику, особливо, якщо вони входять у профільні комітети. Четвертий модуль – державне будівництво й економічний розвиток, сюди входять всі топ-практики різних країн. У нас лекторами є професори зі США, естонські та грузинські політики, українські міністри.

В CAPS є власне "парето оптимальності" 10 на 90. Тобто 10% – теорії й 90% – практики. Це кейс-стаді метод, який нам побудував Кевін Мерфі – гарвардський методист, автор більше 10 кейс-стаді для Гарвардської бізнес-школи.

Окрім цього, ви куратор проекту Factcheck…

Так. Про Factcheck нам розповів один з наших лекторів, колишній заступник міністра іноземних справ Грузії Сергі Капанадзе. В CAPS він викладає архітектуру Євросоюзу. Такий Factcheck він створив у Грузії. Нас проект зацікавив.

Factcheck – це проект по боротьбі з політичним популізмом, він засновується лише на фактах. Завдання – проаналізувати висловлювання того чи іншого політика, бажано, щоб воно було засновано на цифрах. Бо якщо немає точної інформації, то складно виявити правда це чи брехня.

Кого перевіряєте?

Улюблений наш клієнт – міністр фінансів, міністр економіки, тобто ті люди, які оперують цифрами. Як тільки вони говорять про ріст ВВП чи якісь покращення в країні, курс гривні, девальвацію тощо, ми це аналізуємо. Запитуємо у всіх можливих інстанціях, орієнтуємося на Державну службу статистики. Не завжди отримуємо коректні дані, дуже часто нам не відповідають, тому доводиться битися в закриті двері. Але, тим не менше, проект розвивається, до нас телефонують самі чиновники з проханням виправити їхню інформацію, починають виправдовуватися.

Цей проект формує нову політичну риторику, культуру. Політики розуміють, що за ними слідкують, бояться щось не те сказати.

Слідкують за політиками журналісти?

Насправді, фактчекером може бути будь-хто. Звичайно, треба вміти писати, доступно викладати матеріал. У нас дуже багато волонтерів. Наше завдання – виявити факт брехні або правди. Журналістська творчість у фактчекінгу не грає важливої ролі.

Міністр майбутнього – кожній країні

Ви належите до команди нових реформаторів. На вашу думку, в чому головна проблема українського суспільства?

На цю тему ми ведемо в CAPS постійно дебати. Щодня я проводжу приблизно 3-4 співбесіди. До нас приходять компетентні люди, які не раз замислювалися над цим питаням. Я запитую: хто, на вашу думку, ворог реформ в Україні? І чую відповіді ті, що лежать на поверхні: корупція чи якийсь інший відомий всім фактор.

І кожен раз, коли ми починаємо цей клубок розмотувати й аналізувати – розуміємо, що самі маємо той уряд, який не просто обираємо, ми його формуємо. Для того, щоб зрозуміти умови українського політичного середовища, треба хоча б один раз взяти участь у виборах. Не обов'язково як кандидат, можна просто у виборчій кампанії. І відчути цей день голосування. Проаналізувати роботу кандидата, як проходили зустрічі з виборцями, за яку ідею він виступав і подивитися, що відбувається в день голосування. Безумовно, наш електорат вже демотивований. З цим завданням наша влада справилася найкраще.

Що ви пропонуєте?

Я розумію, що частково це диктатурний варіант. Але немає іншого виходу, окрім як дати конкретному класу людей можливість голосувати. Бо усі, хто залежить від бюджету, цих людей найпростіше купити.

Одні лише вибори, в 206-му окрузі на Чернігівщині показали неможливість проходу, наприклад, на мажоритарних виборах, кандидатів від демократичних сил.

Коли до нас в школу приходив Айварас Абромавичус, колишній міністр економіки, він сказав дуже мудру фразу: серйозна проблема українського політикуму в тому, що "погані" хлопці завжди дуже добре домовляються між собою, а хороші – ділять ідеології, цінності, у них дуже багато точок, де вони розходяться. І для цих хороших важливо, щоб ці точки збігалися всюди.

Тому наші дореволюційні сили, так би мовити, екс-урядовці, які емігрували в нові політичні сили, дуже сильні. І перемогти їх можна лише консолідовано, новими ідеями, новими політичними проектами й тільки з громадянським суспільством.

Українці за ці два революційні роки змінилися?

Ми дуже багато пережили. Безумовно, народ, який повстав і скинув владу – це феноменальний випадок. Але революція не врятує український народ. Ми всі формували Україну 25 років, починаючи від оплати 100 гривень за отримання медичної довідки. І тепер, щоб її змінювати треба розпочати знову звідти. Тому ми знову впираємося в освіту.

Якою вона має бути?

Яка основа закордонної освіти? Насамперед – практична орієнтація. Тобто можливість відразу застосовувати знання на практиці. В тому числі, вони найкраще засвоюються. Якщо студент пропускає декілька лекцій, його відраховують не через те, що він погано навчався, а тому, що він вже не здатний піднятися до того рівня, на якому має знаходитися на випуску.

Яких іновацій в українській освіті не вистачає?

Виходячи з іновацій, а саме нової когнітивної методики освіти, яка базується на поведінці людини. Наприклад, компанія IBM (найбільший світовий виробник усіх видів комп'ютерів – "24"), зараз працює над проектом "Classroom". Це кімната, в якій наодинці з людиною знаходиться комп'ютер і виходячи з індивідуальних особливостей кожного по "Big Data" (обробка великих обсягів даних – "24") пропонує той формат навчання, який людина може засвоїти.

На економічному форумі в Давосі один зі спікерів сказав, що кожній країні потрібен міністр майбутнього. Це важливо, щоб дійсно такий новатор в державі був, бачив і розвивав тенденції, які існують у всьому світі.

Зміна ментальності

Стосовно реформ, про які не припиняються дискусії. Чому Україна не може піти, приміром, шляхом Грузії й нарешті провести суттєві зміни в державі?

В Грузії був феноменальний випадок. Це був комплекс факторів, який в один час просто був реалізований повністю всім державним корпусом. Міхеїл Саакашвілі був лідером. Людиною, яка тримала парасолю над всіма цими трансформаціями. Тоді для Грузії відкрилося вікно США, і вони використали всі можливості. Невелика Грузія відразу почала показувати результати тому, що вони боялися – це вікно закриється.

В Україні це вікно було відкрите довгий час. Але зараз воно вже не дивиться в наш бік. Фокус уваги США до України змістився. Хто нашу країну почне будувати, окрім нас? Тому в них відношення до нас набагато гірші, ніж у нас до них. І підтримки навряд чи можна досягнути.

Як на Україну дивитьcя Захід?

Звичайно, ми потребуємо певних ресурсів, захисту. У нас сильний зовнішній ворог. І, безумовно, нам необхідна дипломатична підтримка. Вони надали необхідні нам грошові ресурси. Що залишилося за нами? Що ще треба зробити, щоб ця країна почала працювати? Взяти ці ресурси, сказати "дякую" – зустрінемося через квартал. Ми вам покажемо, що ми зробили. Але так не вийшло перший раз, другий, третій… Звісно, вони бачать, як ми ставимося до власної країни. Відповідно, й у них виникла певна зневага до України.

То що нам робити?

Повторюсь: треба визнати той факт, що революція не може змінити цю країну. У нас є ментальне закостеніле відчуття: влада ставиться до своїх посад, як до привілеїв, а електорат до влади – як до боржників. Запит на продемократичні сили невеликий – 15%. Решта – опозиція. Відповідно цей електорат формує наше політичне середовище. Ці "нові" політики та партії приведуть до влади людей, які будували Україну до сьогодні. І їхня політика не влаштовувала громадян.

Варто змиритися з фактом, що нам потрібно покроково еволюційним шляхом змінювати ментальність. Патрульна реформа, чому вона важлива? Глобально вона не змінила систему. Уявіть собі, що зараз у водія просять хабар. Як він відреагує? У нього в цьому конкретному секторі повністю змінилася ментальність. Він ніколи не дасть більше хабаря поліції.

Якщо ми своїми руками забрали те, що не хочемо бачити, то й створити нове треба своїми руками. А політики – це лише наші амбасадори в державних установах.

На вашу думку, побачимо певні зміни вже цієї осені?

Вважаю, все покажуть вибори. Поки ніхто не знає, коли вони будуть, але передбачається, що, швидше за все, восени настане критична точка політичної безвідповідальності і вибори таки відбудуться. Якщо тоді ситуація буде, як зараз, то, скоріше за все, ми проведемо до влади "Батьківщину" та "Опозиційний блок", бо їх електорат найсильніший. Однак, якщо добре будуть працювати нові демократичні сили, а їх електорат це ми з вами, то може бути навпаки. Коли буде відповідальність за свою країну, тоді прийде здорова політична еліта.

Читайте також: Захарченко раптово заговорив про мир на Донбасі