Європейська трагікомедія: головні герої – перемовники, партизани, диктатори і привид
Після довгих сварок, дебатів та умовлянь Євросоюз все ж таки підписав угоду про зону вільної торгівлі з Канадою – так звану "угоду СЕТА". На жаль, вічні внутрішні негаразди у найвідповідальніші моменти все більше підривають довіру до ЄС.
Трохи історії: вересень-2010
Єврокомісія та уряд Південної Кореї досягли принципової згоди про вільну торгівлю. Ця угода вважається найбільш "продвинутою" з тих, які досі підписував Євросоюз. Урочисте підписання "угоди Eukor" готувалося кілька місяців – до саміту ЄС – Південна Корея.
Раптом, перед самим підписанням, під час зустрічі тоді ще 27-ми міністрів торгівлі країн Євросоюзу, почала пручатися Італія. Міністр Адольфо Урсо заявив, що ця угода завдає шкоди італійській автопромисловості та, відповідно, – робочим місцям італійців. Він повідомляє, що його країна накладе на угоду "вето". Єврокомісар торгівлі Карел де Ґухт реагує на цю заяву вельми роздратовано. Німецькі євродепутати не відстають:
Італія не може брати Європу в заручники! – Даніель Каспарі, депутат Європарламенту від ХДС.
Кілька днів гарячкових переговорів – і Італія відступає. За свою згоду вона отримує особливого пункта в угоді, який стосується захисту її автопрому. Окрім того, початок виконання договору відтерміновується на півроку – призначається на середину 2011-го. 6 жовтня президент Єврокомісії Жозе Мануель Барросу та президент Південної Кореї Лі Мін Пак ставлять свої підписи під "найважливішою торговою угодою між ЄС і іншою країною" (Барросу). Президент Лі називає його "чіткою відповіддю відразливій пиці протекціонізму". Хеппі енд?
Нагадаємо, ЄС та Канада 29 жовтня таки підписали договір про зону вільної торгівлі.
Слідами італійських "партизанів"
Аж ніяк. Шість років минуло після "повстання італійських карбонаріїв". Початок жовтня 2016 року. Два роки тому Єврокомісія та уряд Канади досягли принципової домовленості про укладення угоди щодо вільної торгівлі. Вона знову вважається найбільш "продвинутою" з тих, які досі укладав ЄС з іншою країною.
Урочисте підписання готується кілька місяців, до саміту ЄС – Канада. І раптом – знову бунт. Бельгія – а точніше, навіть не вся Бельгія, а її частина, регіон Валлонія, висуває протест. Прем'єр-міністр Валлонії Пауль Маґнетте висловлює незгоду з запланованими особливими судами для інвесторів та переймається долею селян. І оголошує про намір накласти на угоду "вето".
Євродепутат Даніель Каспарі:
Валлонія не може брати Європу в заручники!
Загалом, виходить якийсь день бабака. З того самого моменту, як наприкінці минулого тижня внутрішньоєвропейські переговори по СЕТА були зірвані, Єврокомісія, Рада міністрів ЄС, бельгійський уряд та уряди бельгійських регіонів проводили інтенсивні консультації. Лише в четверг, коли саміт ЄС – Канада про всяк випадок було попередньо скасовано, всі сторони, так би мовити, "у додатковий час" дійшли згоди про додаткові пункти, які вдовольняли побажання полохливих валлонів.
"На жаль, ми не продемонстрували світові зразок високого мистецтва державного управління", – це був серйозний евфемізм щодо реального стану речей.
Євросоюз, м'яко кажучи, зганьбився. Гірше того – він знову продемонстрував свою фактичну недієздатність. За період між 2010 та 2016 роками ЄС вельми змінився. Єврокриза, щоправда, вже минула й не тривожить більше європейців, але десь у підсвідомості вона все ще жива. Питання часу, коли вони почнуть думати – а що робити тепер, наприклад, з Грецією? Дебати про четвертий пакет допомоги цій країні вже почалися. Інші південно-європейські країни теж почувають себе не надто вже й певно...
Численні популістські рухи атакують правлячі партії своїх країн постійною критикою буцімто "диктатури Єврокомісії та Німеччини". Водночас Єврокомісія давно вже припинила послідовно наглядати за виконанням правил так званого "Європейського пакта про стабільність": фактично, будь-яка країна ЄС може перевищувати продиктований цим пактом дефіцит свого національного бюджету, як їй заманеться – як, наприклад, чинять Португалія, Іспанія та Італія. Французи просто "підчищають" цифри власного бюджету, аби мати солідніший вигляд...
Яка ще, в біса, диктатура Єврокомісії?
"Гнучка солідарність"
Коли минулого року Європу затопила повінь біженців – Євросоюз не знайшов на цей виклик спільної відповіді. Канцлерка Німеччини Анґела Меркель проголосила: "Ми зможемо це!", але вже за рік потому була змушена, ніби Баба Яга з відомого анекдоту, визнати: "Ну, не жмагла я, не жмагла!". Її щира готовність розкрити обійми та ворота мільйонам біженців-мусульман викликала зворотню реакцію: її угорський колега Віктор Орбан взявся за будівництво на кордоні стін та парканів з колючим дротом.
Єврокомісія зробила спробу вирішити питання розподілом біженців по країнах Євросоюзу, аби дати хоч якийсь відпочинок "передовій" для біженців – Греції та Італії. Міністри внутрішніх справ ЄС, всупереч волі Угорщини, Словаччини, Чехії та Румунії, ухвалили в вересні рішення перерозподілити 120 тисяч осіб. Угорщина та Словаччина подали позов до Європейського суду.
Інші, не самі лише східно-європейські, країни також не вельми поспішають виконувати добровільно взяті на себе із вступом до ЄС обов'язки. Закриття так званого "балканського коридору" та зовнішнього кордону між Грецією та Туреччиною, про які було записано у пакті ЄС – Туреччина, бодай тимчасово вирішило проблему. Проте ні Брюсель, ані уряди ведучих країн Євросоюзу не вельми на той пакт покладаються. Головне питання – як можна "розвантажити" кордон? Воно залишається без відповіді.
Новий варіант європейського співіснування відтепер називається "гнучкою солідарністю", його "вкинули" саме незадоволені перспективою приймати у себе біженців "східняки": мовляв, ми солідарні та все виконуємо, якщо нам це вигідно. А якщо невигідно – ми можемо відкупитися грошима... яких візьмемо у більш багатих сусідів на кшталт Німеччини...
"Солідарність повинна йти від чистого серця!" – закликає Жан-Клод Юнкер, але на це навряд чи хтось звертає увагу...
Недієнездатність
Єврокомісія та Рада мінистрів ЄС спільно з французьким та німецьким урядами вельми чітко продумали свою реакцію на "брексіт". Вони демонструють єдність. Проте, готовими до подібного повороту вони не були. Злість, роздратування, депресія – все це легко читається в заявах численних європейських політиків з цього приводу. Втім, дехто, здається, вже "очуняв": той же Жан-Клод Юнкер запропонував... приймати рішення по угодам про вільну торгівлю без залучення національних парламентів. Мовляв, менше голосів – менше балаканини.
Тобто, у відповідь на вимогу британців: "менше Європи!", Єврокомісія запропонувала, навпаки – "якомога більше Європи!". Може статися, що відповідь ця невірна – адже переконання британців поділяють також і багато інших європейців. Та й час для подібної відповіді було обрано не вельми добре – це, принаймні, розуміють деякі європейські політики. Так, міністр економіки ФРГ Зіґмар Габріель назвав пропозицію Юнкера "самовпевненою". Юнкер "відступив на підготовлені позиції": угоду СЕТА було визнано "змішаною" – тобто, такою, яку повинні схвалити не лише європейські установи, а й національні, і навіть регіональні парламенти. Так було відкрито шлях до "валлонсього повстання"...
Привид Братислави
Лише п‘ять тижнів минуло з того моменту, як лідери держав та урядів ЄС зібралися у столиці Словаччини, аби обговорити наслідки "брексіту". Цей саміт продемонстрував дві якості: єдність та недієздатність. Зрештою, було ухвалено так звану "братиславську аґенду": крок за кроком Євросоюз стане намагатися здійснити конкретні проекти на кшталт "дигітального ЄС" або зміцнення внутрішньої та зовнішньої безпеки, аби таким чином знову вселити в жителів Європи впевненість в загальноєвропейському майбутньому. Те, що зараз подальше згуртування не на часі – збагнули вже всі. Євросоюз намагається "перевзутися у повітрі", аби стати "Євросоюзом-лайт".
Щодо єдності – то її продемонстрували повною мірою, певно, лише канцлерка Анґела Меркель та президент Франції Франсуа Олланд. Стара німецько-французька вісь, з якої, власне, й з'явився увесь нинішній Євросоюз. Того ж часу угорський прем'єр Орбан накинувся на ту вісь з лайкою, а прем'єр-мінистр Італії Маттео Ренці у сусідьому приміщені не менш завзято вилаяв "диктатуру Брюселя".
І от тепер – історія з СЕТА, яка чи то щасливо скінчилася, а чи то буде ще продовжуватись. З економічної точки зору, ця угода не вельми важлива: Канада "грає" в одній економічній "лізі" з Бразилією та Саудівською Аравією. Але з точки зору політичної довіри до Євросоюзу, як до партнера – це зовсім інша річ. Тут вже постає питання – а які проблеми ЄС взагалі у змозі вирішити? Адже СЕТА – це ще не фінал цієї сумної комедії. На черзі – умовляння голландського уряду, аби він ратифікував асоціацію з Україною...
Читайте також: Доходи політиків – прямий натяк на їх злочинне походження