Закадрив. Як Володимир Гройсман монополізував кадрові призначення на держпідприємствах

Це солодке слово "держсектор"

Ставши прем'єром, Володимир Гройсман зробив своїм фірмовим стилем публічні звинувачення нижчих рангом урядовців в некомпетентності. Серед тих, хто потрапив "під гарячу руку" глави уряду (і, що важливо, при включених камерах) – колишній голова Фонду державного майна Ігор Білоус, голова Нацагентства з питань запобігання корупції Наталія Корчак, міністр інфраструктури Володимир Омелян та інші.

В кулуарах відзначають, що одна з причин кадрових претензій – зростаюча вага Гройсмана у політиці, яка не підкріплюється наявністю своїх ставлеників на "смачних" грошових потоках, зокрема, у держсекторі. Незважаючи на численні публічні заяви про необхідність реформування державних підприємств, реальних кроків в цьому напрямку не робиться. Більше того, як виявилося, саме в цій сфері Гройсман вирішив "окопатися" самостійно, створивши тут свій кадровий форпост.

Для широкої громадськості держпідприємства – це джерело корупції, тема постійних скандалів і розслідувань антикорупційних органів.

Та інституційно – це майже 3,5 тис. компаній, з яких, згідно з офіційною статистикою Мінекономрозвитку, тільки 1770 реально працюють. Показово, що топ-100 цих держпідприємств формують близько 80% загальної вартості активів держсектора і 80% його загального доходу. До кінця 2017 року в державному секторі економіки було працевлаштовано понад 800 тис. осіб. Загальна вартість активів становила 1,5 трлн грн, а річний дохід перевищив 450 млрд грн.

Серед 1770 працюючих підприємств є особливі – умовні "топ-100 компаній". Кабмін визначив їх як особливо важливі для економіки суб'єкти господарювання – підприємства. В список увійшли підприємства, вартість активів яких, за даними останньої фінансової звітності, перевищує 2 млрд грн або річний розмір чистого прибутку яких перевищує 1,5 млрд грн.

Як цим керувати

Керують державними підприємствами 85 державних органів (в середньому 1 орган на кожні 20 компаній, які працюють). Вони ж займаються призначенням керівників та членів наглядових рад для таких підприємств, а також несуть відповідальність за їх роботу.

Такі органи відбирають кандидатів на зайняття вакантних посад керівників та членів наглядових рад, крім топ-100, відбір кандидатів на заміщення вакантних посад керівників та членів наглядових рад яких має додаткову специфіку.

"Особливо важливими" ж кандидатами займається Комітет з призначень керівників особливо важливих для економіки підприємств, що донедавна існував при Міністерстві економічного розвитку і торгівлі, керівником якого є Степан Кубів – Перший віце-прем'єр-міністр – міністр економіки.

Згідно з відповідним розпорядженням Кабміну, до складу комітету без права голосу входили такі незалежні експерти – Шевки Аджунер (директор представництва ЄБРР в Україні), Джордж Логуш (екс-директор Kraft Foods Ukraine), Джейсон Пеллмар (глава офісу МФК в Україні), Андрій Бойцун (член Групи стратегічних радників з підтримки реформ в Україні), Йоста Люнгман (глава місії МВФ в Україні), Сату Кахконен (глава офісу Світового банку в Україні), Альгірдас Шемета (бізнес-омбудсмен) і Деніел Білак (глава київського офісу CMS Cameron McKenna).

Крім того, до складу комітету з правом голосу увійшли Степан Кубів, Геннадій Зубко, Володимир Кістіон, Ігор Насалик, Тарас Кутовий, Олександр Данилюк, Олександр Саєнко, Павло Петренко (всі – члени Кабміну).

За роки своєї роботи Комітет, за оцінками спостерігачів, не зміг провести ефективної роботи. А останні два роки фактично не працював. Хоча всі голосують члени Комітету є членами Уряду. А Кабмін і його керівництво постійно підкреслює необхідність зміни менеджменту в держкомпаніях та створення в них наглядових рад з більшістю з незалежних членів.

Таким чином, державні органи, які керують "топ-100" держкомпаніями, позбавлені можливості змінити менеджмент і змушені обмежуватися лише "косметичним ремонтом" системи управління такими компаніями. При цьому постійно отримуючи докори від прем'єра Володимира Гройсмана щодо погано організованої роботи корпоративного управління у держсекторі. Хоча насправді мова йде про неможливість (небажання) Володимира Борисовича організувати роботу своїх підлеглих.

Секретне рішення

21 березня 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №190, на яку багато хто покладав надію, як на системне вирішення проблеми проведення кадрових змін на держпідприємствах.

Проект тексту постанови до останнього тримався в секреті. У Мінекономрозвитку, як розповідають учасники події, наполягали, щоб Мінфін, Мін'юст і Фонд держмайна погодили проект постанови у дводенний термін. А це є грубим порушенням Регламенту КМУ.

До проекту постанови були суттєві зауваження з боку органів державної влади, проте вони повинні були – за побажанням МЕРТ – похапцем його обробити.

Більше того, за даними джерел, на засіданні урядового комітету 15 березня 2018 року Секретаріату КМУ (який підпорядковується Міністру Кабінету Міністрів Олександру Саєнку) було доручено доопрацювати проект постанови разом з МЕРТ, Мінфіном, Мін'юстом та ФДМУ. І Секретаріат залучення зацікавлених органів проігнорував. Вже 21 березня документ був прийнятий урядом у "правильній" редакції.

Після двох років зволікання таке практично кулуарне ухвалення постанови без її широкого обговорення та опрацювання повинно було б серйозно стурбувати і експертне співтовариство, і міжнародних партнерів.

Та ще більше занепокоєння викликає сам текст постанови, зміни в якому зайняли 16 сторінок.

По-перше, документом передбачено, що Комітет з питань призначень функціонує вже не при МЕРТ, а при Кабміні. Тобто контролюється не Кубівим, а безпосередньо Гройсманом.

По-друге, до складу Комітету входять за посадою – Міністр Кабміну, перший заступник міністра економічного розвитку і торгівлі, перший заступник міністра фінансів, керівник відповідного суб'єкта управління підприємством або Фонду держмайна, або їх заступники і чотири незалежних недержавних експерти з правом дорадчого голосу, що призначаються Кабміном.

Ось як Комітет виглядає сьогодні – за посадою туди увійшли Олександр Саєнко, Максим Нефьодов і Оксана Маркарова.

Потрібно зазначити, що згідно до чинного законодавства, Кабмін не має права врегульовувати питання про розподіл функцій між міністром і його першим заступником. У цій же постанові уряд, по суті, делегував першим заступникам ті повноваження та обов'язки, на які вони формально не підписувалися.

Втім, це не викликало занепокоєння в Олександра Саєнка та його підлеглих, оскільки ключовою метою було призначити в комітет потрібних особистостей, а не посадових осіб.

Непомітна комісія

Однак навіть це виявилося не головним. Справа в тому, що, згідно з постановою Кабміну №190, цей Комітет, сформований сумнівним способом, вже фактично не буде здійснювати відбір претендентів на посади в держкомпаніях.

Комітет, до складу якого увійдуть чиновники і поважні міжнародні партнери, буде тільки розглядати перелік з кількох кандидатів і вибирати одного кандидата.

Всю роботу власне з пошуку кандидатів буде проводити спеціально створена Комісія, до складу якої з правом голосу входитимуть два представники Секретаріату КМУ (підлеглі Олександра Саєнка), один представник Мін'юсту, один представник органу управління підприємства і фахівець з підбору персоналу, який фактично і виконує всю роботу. При цьому порядок відбору цього спеціаліста – не визначений.

А саме він стане найважливішою ланкою в ланцюжку кадрової політики Кабміну щодо держпідприємств. Відповідно до змін, які пропонуються постановою №190, фахівець з підбору персоналу подає до 5 кандидатів на одну посаду, 2 з яких можуть бути замінені на інших кандидатів комісією і представлені на остаточний відбір Комітету.

Переформулюємо. HR-фахівець (відібраний Секретаріатом) подає комісії (половина членів якої є працівниками Секретаріату) 5 кандидатур, дві з яких можуть бути замінені на інших осіб (відібраних Секретаріатом).

Далі комісія передає відібраних осіб на затвердження Комітету, де прогнозовано буде головувати Олександр Саєнко (якому підпорядкований Секретаріат), а більшість складають лояльні йому особи. В результаті таємним(!) голосуванням члени Комітету виберуть одну людину, яку Олександр Саєнко представить на затвердження Кабміну.

Таким чином про "відкритий і прозорий" конкурс годі й говорити – весь процес відбору кандидатів буде контролюватися Олександром Саєнком і його підлеглими з Секретаріату КМУ. І без його погодження ніякого відбору відбутися не може.

Вишенькою на торті є той факт, що держпідприємства будуть змушені оплачувати послуги обраного Секретаріатом КМУ фахівця з підбору персоналу (по рекомендації Комісії), що є грубим порушенням частини 1 статті 54 Закону України "Про запобігання корупції". Адже згідно з антикорупційним законодавством, чиновник отримувати гроші від бізнесу – навіть якщо це держпідприємство – не може.

***

Звичайно, в централізації управлінських функцій немає нічого поганого, тільки питання в тому, що підлеглий і давній друг Володимира Гройсмана, Олександр Саєнко, отримав право фактично одноосібно (і очевидно, в чиїхось інтересах) призначати топ-менеджмент держпідприємств з оборотом в півтрильйона гривень. Але відповідальності за діяльність таких підприємств він нести не буде.