Четверті роковини Іловайської трагедії: що розповіла дружина загиблого військового
Нині ця трагедія більш відома, як Іловайський котел. Саме там російські танки взяли українські підрозділи в кільце і просто залили вогнем. Ті, хто вижили, стверджують, що побували в пеклі.
Начальнику оперативної служби бронетанкового командування Євгенові Сидоренку важко згадувати Іловайськ. Там він був від початку військової операції. Відповідав за бронетанкове оснащення і часто сам його і ремонтував.
Читайте також: Іловайський котел: кривавий серпень української історії
Тоді наша армія зовсім не була готова до війни. "Були люди, але не навчені і вчити вже не було часу. Ми не вірили в те, що дійсно підрозділи Російської Федерації дозволять зайти за державний кордон України", – сказав Сидоренко.
Іловайськ після боїв
Коли наші солдати зрозуміли, що опинились в оточенні – вирішили дати бій ворогам. І тут – успіх, вдалося заволодіти новеньким російським танком. Аби зміцнити наші позиції, що цілодобово обстрілювали системи залпового вогню, Сидоренко самотужки полагодив і націлив техніку ворога проти нього ж.
За два дні, 29 серпня у тому ж танку Сидоренко на чолі колони виходив з Іловайська. Так званий зелений коридор, який мали надати окупанти, став пасткою. Полковнику з командою тоді вдалося уціліти і полями дійти до підконтрольної території. Вони одні з небагатьох, кому вдалося вижити. Тоді лише офіційно загинуло 366 українських бійців.
Читайте також: Після Іловайська найважчим було сказати мамі, що я іду на війну: історія добровольця
Світлана Сухенко після подій на Майдані навіть не намагалась втримати чоловіка вдома. Максим ретельно вибирав між батальйонами і добровільно вступив у "Миротворець". На час Іловайської операції чоловік воював лише місяць.
Загиблий під Іловайськом Максим Сухенко
По телефону Максим просив дружину переказувати йому позиції українських військ з новин, бо офіційної інформації від командування не отримували. Останнє повідомлення від нього надійшло 26 серпня 2014 року.
Він у ній написав, що вони в оточенні в Іловайську. Я йому потім писала, але він більше не відповідав,
– згадує дружина загиблого Максима Сухенка.
Разом із Світланою вдома його чекали десятирічна Марічка і дванадцятирічна Оленка. Вже потім жінці розповіли, що під час прицільного вогню на виході з Іловайська, Максиму перебили ноги. За кілька годин він помер від великої втрати крові. Відтоді жінка не раз пригадувала розмову з Максимом, який пояснював чому іде на Донбас.
Щоб бути впевненим у майбутньому своїх дітей, нашої сім'ї, нашої родини – це по-перше. Ну і всіх інших також,
– переповідає слова Максима дружина.
Пам’ять про Максима Сухенка назавжди закарбували на фасаді школи, де навчався герой. Таким чином він, як і інші сотні загиблих бійців там під Іловайськом чи десятки тисяч тих, що полягли на Донбасі – повертаються: у книжках чи назвах вулиць. Це звісно не замінить їх за життя, але ми можемо оживити частинку їхньої душі – діставшись мети, за яку вони поклали своє життя. Життя у вільній і незалежній Україні.