Реформа із запізненням та миттєвим ефектом: як змінили Україну 6 років декомунізації
Верховна Рада 9 квітня 2015 року прийняла пакет законів про декомунізацію. Відтоді боротьба з радянським минулим стала частиною офіційної політики держави Україна. Що та як змінилося за 6 років декомунізації – читайте в матеріалі 24 каналу.
Чому декомунізація необхідна
Понад 70 років Україна була під радянським ярмом. За роки окупації комуністичним режимом з центром у Москві знищили мільйони українців. Тоталітарний режим використовував комуністичну ідеологію для своєї сакралізації та контролю за підкореними народами. Ідеологія та пропаганда відігравали в СРСР надзвичайно важливу роль, що дозволяло зомбувати та тримати у ярмі мільйони людей, а "залізна завіса" створювала ілюзію єдиного вірного шляху й відсутності інших альтернатив.
Читайте також Фарс у Кремлі: як Росія 7 років тому вкрала український Крим
У таких умовах покоління за поколінням в СРСР створювали новий тип людей – радянську людину або Homo Soveticus. На відміну від повісті Булгакова, радянські ідеологи не застосовували операції на гіпофізі, вони створили свою реальність, але поширили її не на маленьке містечко, як у стрічці Мілоша Формана "Шоу Трумана", а на цілу країну – найбільшу в світі.
Іншим важливим аспектом є те, що радянська ідеологія була й залишається частиною імперського російського наративу. Завдяки цьому більшовики так довго тримали Україну під контролем, те саме намагаються робити їхні наступники – Путін та його посіпаки.
Саме тому для очищення історичної пам'яті, відновлення справедливості та звільнення України від російського ідеологічного ярма, необхідна декомунізація.
Таким чином, декомунізація – це українізація, деколонізація та дерусифікація України.
Декомунізація як офіційна політика держави
На відміну від Польщі та країн Балтії молода українська держава не наважилась на повну декомунізацію у 1991 році. У країні не провели люстрацію й влада обмежилась півмірами – час втратили. Обережні спроби відновлення історичної правди за часів президента Ющенка були нівельовані фактичною реставрацією "Совка" в часи президента Януковича.
Історичний момент – 8 грудня 2013 року:
Те, на що не наважилась влада, зробили прості люди у дні Революції Гідності. 8 грудня 2013 року в Києві на бульварі Шевченка активісти повалили пам'ятник засновнику радянської держави Володимиру Леніну та дали старт "ленінопаду" по всій Україні.
Після перемоги Революції Гідності постало питання про перехід від стихійної до організованої боротьби з тоталітарним минулим.
9 квітня 2015 року Верховна Рада прийняла 4 закони з так званого "декомунізаційного пакету". За 20 днів свій підпис під ними поставив тогочасний спікер Володимир Гройсман, а 15 травня – президент Порошенко. 21 травня 2015 року закони про декомунізацію набули чинності та офіційно стали частиною державної політики України. Із запізненням щонайменше на 24 роки.
Процес декомунізації
Згідно з реформою децентралізації, питання перейменування віддали місцевим громадам. Загальний нагляд за процесом декомунізації та українізації поклали на Інститут Національної Пам'яті на чолі з Володимиром В'ятровичем. Останній став обличчям всього процесу та отримав одночасно й політичні дивіденди, і величезну порцію критики.
Процес дійсно був масштабним. За перші півтора року декомунізували 51 493 об'єкти топоніміки в містах, селищах і селах, в тому числі 32 міста, 955 селищ, 25 районів, 51493 вулиці, площі, сквери тощо.Також продовжився "ленінопад" – демонтували 1320 пам'ятники Леніну та 1069 пам'ятників іншим діячам тоталітарної епохи. За знищенням деяких, найбільш одіозних пам'яток можна було слідкувати в режимі онлайн, як, наприклад, у Запоріжжі.
Декомунізація в цифрах:
Нині комуністичні істукани залишились лише у деяких віддалених селах та на тимчасово окупованій росіянами території – в Криму, на Донеччині та Луганщині. Тож є надія, що більшість українців більше не будуть зростати під впливом тоталітарної ідеології.
Читайте також Тарас Шевченко і сучасність: цікаві факти про Кобзаря
У процесі декомунізації перейменували 2 обласні центри – Дніпропетровськ став Дніпром, а Кіровоград – Кропивницьким. Цьому процесу передувала велика полеміка, що супроводжувалась протидією як п'ятої колони, так і місцевих еліт. Зокрема, влада колишнього Дніпропетровська фактично забанила варіанти, які б пов'язували місто з часами козаччини (Січеслав, Кодак тощо) й до останнього наполягала на старій назві. У підсумку дійшли до компромісу у вигляді прибирання зайвих літер – такої собі топонімічної кастрації.
У вже колишньому Кіровограді домовитись про нову назву на регіональному рівні так і не вдалося, тому її отримали з Києва. При цьому на мапі Україні досі залишаються Кіровоградська та Дніпропетровська області, адже для того, щоб їх прибрати, потрібно змінювати Конституцію.
Показовим також став приклад того непомітного райцентру на Полтавщині, що з уніфікованого Комсомольска перетворився на епічні Горішні Плавні. Саме такий варіант запропонував Інститут Національної Пам'яті. Дискусія щодо Горішніх Плавнів набула ознаки загальноукраїнської та вилилася у невдоволення назвою президента Порошенка і справжню битву у соцмережах прихильників старого та нового імені.
Порошенко про Горішні Плавні:
При цьому у самих мешканців колишнього Комсомольска епопея з перейменуванням ніякого інтересу та ентузіазму не викликала, адже вони були заклопотані нагальними проблемами виживання в умовах кризи.
Саботаж декомунізації
Після успіхів перших років декомунізації процес очікувано уповільнився. По-перше, залишилось мало неукраїнізованих об'єктів, по-друге, місцеві громади почали активно протидіяти перейменуванням. Їм допомогли в цьому проросійські сили з партії "ОПЗЖ" (депутати Кива, Рабінович, Кузьмін тощо), а також представники медійної п'ятої колони – телеканали Медведчука, ресурси проросійських блогерів Шарія та Портнова, сайти "Страна", "Вєсті" та інші.
У 2020 році Інститут Національної Пам'яті надіслав 650 рекомендацій щодо декомунізації й отримав лише 24 позитивні відповіді, тобто менше 5%.
До теми День державного герба України: історія тризуба та сьогодення символу країни
Найбільш гучними спробами саботажу декомунізації є процеси у Харкові та Одесі. У Харкові вже багато років триває боротьба за проспект Петра Григоренка. Ім'я видатного борця за Україну не подобається місцевій владі й вона бажає повернути стару назву проспекту – імені Жукова.
Персона сталінського маршала, на руках якого мільйони жертв, чомусь є сакральною серед місцевого естеблішменту. На імені маршала Жукова, що в роки Другої світової отримав від солдатів прізвисько "Катафалк", активно піарився мер міста Геннадій Кернес, нині справу продовжують його політичні спадкоємці. У лютому 2021 року суд відмовив міськраді у перейменуванні, втім, там знову проголосували за "Жукова".
Як п'ята колона намагалася скасувати декомунізацію:
Так само Жуков став "маршалом розбрату" у Одесі. Там повернути його ім'я та перейменувати проспект Небесної Сотні намагається мер міста Геннадій Труханов. Людина з кримінальним минулим та великими зв'язками таким чином займається відвертим популізмом і намагається заробити електоральні бали серед місцевих пенсіонерів, які довгий час перебували під впливом радянської ідеології і відповідно зазнали значного зомбування. Крім Жукова кілька років тому в Одесі намагалися повернути старі назви ще 55 вулицям та проспектам. Пронесло – й вулиці путінської соратниці Валентини Терешкової в місті наразі нема.
Актуально Україна далеко попереду: як над Росією досі витають тіні Сталіна і Дзержинського
Продовжується епопея з перейменуваннями й у Києві. У столиці до справи долучився сумнозвісний ОАСК скандального судді Вовка. Рішенням цього суду у червні 2019 року було скасовано рішення Київради про перейменування Московського проспекту на проспект Бандери та проспекту генерала Ватутіна на проспект Романа Шухевича. Український Інститут Національної Пам'яті тоді ж подав апеляцію та виграв справу, але у лютому 2021 ОАСК знову відзначився та "скасував" проспект Бандери, а також вулиці Януша Корчака, Генерала Алмазова, Михайла Омеляновича-Павленка і провулок Євгена Гуцала.
Наразі столична влада готує нові апеляції, а у родичів суддів ОАСК знаходять схованки з мільйонами доларів та сотнею шекелів.
Головний противник декомунізації в Україні – депутат з довідкою Ілля Кива:
Ефект є
Нині в Україні за комуністичну символіку можна отримати штраф чи навіть тюремне ув'язнення до 5 років. Виготовлення, поширення комуністичної, нацистської символіки та пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів є кримінальним правопорушенням та карається відповідно до закону.
Щоправда, поліція не дуже поспішає застосовувати до порушників частина 1 статті 436-1. Часто їй в цьому змушені допомагати небайдужі громадяни, але це добрий початок. Він дає надію на те, що наступні покоління українців будуть позбавлені впливу тоталітарної ідеології держави зі столицею у Москві.