Закон для нас неписаний?

Тобто активісти зібралися і після довгих спроб ввечері радянський діяч вже був повалений. При цьому поліція не заважала активістам "зробити місто кращим".

Це викликало бурхливі обговорення в соцмережах, дехто підтримував активістів, бо згоден з їхньою точкою зору про те, що не місце такому кату в українському місті, дехто – обурювався вандалізмом.

Особисто в мене це викликає певне занепокоєння. І я не розумію, до чого це може призвести. Тобто чудово здогадуюся, тому й переймаюся. Давайте згадаємо: нещодавно були остаточно затверджені закони про декомунізацію, у відповідності до яких мали б бути прибрані всі залишки комуністичного режиму: вулиці перейменовуємо, пам’ятники відтягуємо до музеїв.

Проте занадто активні громадяни не змогли дочекатися дій місцевої влади, які б ґрунтувалися на законах, і вирішили пришвидшити повалення пам’ятника. І загалом, особисто я не проти заміни пам’ятників, хоча і вважаю, що це особлива частина нашої історії, яку не можна просто взяти і забути, зробивши вигляд, що нічого не було всі ці довгі десятки років. Так не буває. А як нагадування нам же про наші помилки і минулі, і теперішні, ми б мали такі пам’ятники навпаки зберігати та ще й екскурсії дитячі до них водити, щоб наші діти знали, що може бути, коли до влади приходять такі режими, як радянський.

Проте дії активістів, навіть якщо погоджуватися з їхньою точкою зору все ж є незаконні, бо знесення пам’ятника – то вандалізм, і ніяк інакше. І коли під час революції Лєнінів валили, то ще можна було пояснити власне самою революцією. Проте пройшло вже два роки - революція принесла свої, хоча б номінальні результати: владу змінили як центральну, так і на місцях. До речі саме в Дніпропетровську, не варто забувати, на виборах мера міста переміг пан Філатов, який нібито був представником громадськості, який підтримував Майдан, якому довіряють більшість волонтерів. Тобто, умовно кажучи, своя людина. І при таких обставинах незаконні дії активістів викликають, щонайменше, подив, а як максимум – засудження.

Враховуючи таку логіку думок активістів, які повалили пам’ятник Петровському, виходить, що коли їхні наміри і дії відповідають духу патріотизму, є популярними і доречними до настроїв в країні, то можна собі дозволити порушувати закони, які прийняла вами ж обрана влада.

Ви мене вибачте, але якесь нездорове відчуття дежавю виникає. Певну кількість часу тому певні регіони теж вирішили, що не будуть чекати вступу в силу законопроекту по децентралізації і порушать закони щоб це пришвидшити. Пам’ятаєте? А потім почалась війна. Війна не бюрократична, не розбори бандитські, а війна справжня, від якої страждають зараз всі. Проте починалося все з того, що дехто вважав себе особливими і дозволив собі порушувати закон.

Тому мені і страшно.

Я довгий час є переконана, що головна відмінність між "ДНР/ЛНР" та Україною полягає в тому, що тут є закон. Який би він не був, і як би не працював, він є. Тобто ми все ще держава, і не маємо жити по законах виживання. В нас не працює принцип грубої сили. В нас є повага до наших законів. Це ж просто, це те, про що казали під час Майдану – почни з себе, і тоді зміниться країна, люди і держава навколо тебе. А коли ти сам дозволяєш собі порушувати закон, навіть якщо правий з морально-етичної точки зору, то не дивуйся, що цей закон зневажають всі навкруги – від чиновників, до гопників на районі. І не дивуйся, коли помітиш на вулицях людей зі зброєю, для яких не існує закону, і не дивуйся, коли виявиться, що ти вже живеш в "ДНРах" в своєму місті. Просто згадай, що ти сам дозволив собі порушувати закон і звалювати пам’ятники Петровським, яких ти називав злочинцями.

Читайте також: Кіпіані: Війна є, певною мірою, наслідком подій на Майдані