Домашнє насильство та токсичні стосунки: куди звернутися по допомогу

Таку інформацію надає Міністерство соціальної політики. Домашнє насильство – це не лише фізичні чи сексуальні ураження, наприклад, побої чи зґвалтування. Це і психологічний тиск – образи й приниження, ігнорування почуттів особи, економічні утиски – заборона працювати чи контроль сімейного бюджету.

До теми Важливо підтримувати один одного: як Будинок воїна у Львові допомагає пережити війну

24 Канал розповідає історію жінки, яка розірвала токсичні стосунки із чоловіком, що кривдив її упродовж тривалого часу – чинив моральний і психологічний тиск. А також про тих, хто допомагає постраждалим від домашнього насильства – мобільні бригади соціально-психологічної допомоги.

Хотіла не собі чоловіка, а дитині батька

Оксана (ім'я змінено з міркувань безпеки героїні) живе в Івано-Франківську одна з двома маленькими дітьми. Вона вже знає, як впоратись наодинці із малюками, але все ще тривожиться через свого колишнього чоловіка. Спершу він був люблячим чоловіком, який був ладний заради своєї коханої на все, але згодом перетворив життя дівчини на пекло.

Оксана (ім'я змінено) спілкується з журналістами анонімно з міркувань безпеки / Фото 24 Канал

Оксана передає семимісячну доньку психологині Юлії, яка перебуває з нами, і починає свою історію.

Починалися наші стосунки… Це був 2018 рік. Ми з ним просто познайомилися, як хлопець і дівчина. Щось ніби йокнуло всередині. Ніби. На той час. І він запропонував мені зустрічатися. Ми почали,
– пригадує Оксана.

Після того вона поїхала на роботу до Польщі. І вже тоді почалися перші тривожні дзвіночки – у прямому й переносному значенні.

"Коли я поїхала, він дуже сильно морально мене добивав. Постійно телефонував, постійно думав, що я десь там гуляю, чому я трубку не беру, чому я не відповідаю на дзвінки. Для мене це було трохи дико, неприйнятно. Я молода дівчина і не звикла, що мене так контролюють – хоч я і нічого такого не робила. І я йому сказала по телефону, що ми з тобою розходимося, я не бачу з тобою стосунків. Він почав телефонувати до моєї мами – "Поговоріть з донькою, якщо ви з нею не поговорите, я щось зроблю з собою", – розповідає дівчина.

Все ж зі своїм переслідувачем вона розійшлася, познайомилася з іншим хлопцем і згодом завагітніла від нього. Але стосунки з цим чоловіком не вдалися. Оксана повернулася додому.

"Приїжджаючи вже в Україну, я була вагітна на другому тижні, а мій чоловік далі телефонував, дзвонив, захотів зустрітися, поговорити. Я погодилася. Ми зустрілися, я розповіла йому, що вагітна – два тижні вже було. Він почав якось так красиво говорити…Не те, що я почала любити його, а довірилася йому. Повірила. Мала надію", – додає Оксана.

В першу чергу жінка думала не про себе – намагалася потурбуватися про майбутню дитину. Вважала, що важко жінці одній ростити малечу. На той час Оксані було 25 років.

Він красиво говорив

Оксана пригадує, як чоловік вдавався до романтичних зворотів: "Я тебе люблю", "Не дивлюся на те, що в тебе дитина від іншого, мене це не хвилює", "Я прийняв цю дитину як свою", "Стану для неї батьком", "Все буде добре, не переживай". Він всіляко переконував жінку, що стане їй опорою.

Вони почали разом жити, а потім розписалися, коли Оксана була на 8 місяці вагітності: "Почали планувати сім'ю, в мене до нього почали проявлятися не просто дружні почуття – як хлопець і дівчина, симпатія; почали проявлятися почуття до людини. Я дійсно розуміла, що я його люблю, що це не просто якась симпатія".

Але за певний час стосунки почали погіршуватися – особливо після народження дитини. Оксана каже: мабуть, він все ж усвідомив, що дитина не його й абсолютно на нього не схожа. Тоді у чоловіка і проявилася тяга до алкоголю.

"Кожного дня було пиво – горілка – пиво, він людина з дуже складним характером. От я сказав – значить, так має бути. Якщо я сказав, що дитина має мовчати, значить, вона має мовчати. Якщо я сказав закрити рот – значить, закрий рот. Я цього не хотіла терпіти. Я і так це все довгий час слухала, терпіла, зараз я не розумію, чому. Ось ці його постійно крики, сварки, матюки, я його просила просто, благала: є дитина! Не хочу, щоб дитина цього бачила, не хочу, щоб дитина цього чула", – підсумовує Оксана.

Коли жінка чекала на донечку – другу дитину, спільну із чоловіком – на восьмому місяці вагітності чоловік її у люті штовхнув.

Просто тоді в мене був якийсь такий стан – психологічний і моральний, і він дуже сильно почав до старшого сина "матюками" спілкуватися. Поводив себе так, як хоче – не зважав на те, що є жінка, є дитина, є сім'я. Було пиво – і все, йому більше нічого не потрібно,
– додає Оксана.

Вона викликала поліцію, і правоохоронці видали чоловіку обмежувальний припис. Він не наважується приходити, але не дає жінці жити спокійно: "Все тягнеться до сьогодні. По 200 – 300 пропущених дзвінків у день, коли ти чуєш – "ти ніхто", "я тебе ненавиджу", "твій син такий-то", і починає за дитину говорити різні такі слова…"

Увесь час Оксаниної історії психологиня Юлія тримає доньку жінки, і, здається, заспокоює її своєю присутністю.

У Юлії є досвід спілкування із постраждалими від домашнього насильства – адже вона координує одну з мобільних бригад соціально-психологічної допомоги UNFPA в Івано-Франківську.

Юлія та Оксана домовляються про ще одну психологічну консультацію пізніше.

"Це робота за покликанням"

Юлія Єремейчук почала працювати у бригаді соціально-психологічної допомоги UNFPA восени минулого року. Вона зустрічає нас у "Вільній" – дружньому до жінок та дівчат просторі.

Юлія – психологиня мобільної бригади, за роботою / Фото 24 Канал

Юлія – психологиня мобільної бригади, за роботою / Фото 24 Канал

Ми працюємо з особами, які постраждали від домашнього насильства, гендерно зумовленого насильства. Зокрема, і з внутрішньо переміщеними особами. Переважно це жінки. Надаємо психологічну допомогу, орієнтуємо в правах і можливостях отримання допомоги – медичної, юридичної, психологічної, соціальної. Ведемо просвітницьку діяльність, взаємодіємо зі службами, проводимо адвокаційні зустрічі, групові заходи для жінок,
– починає розповідь Юлія.

У середньому одна бригада отримує від чотирьох до восьми повідомлень щотижня. Це може бути як самозвернення, так і повідомлення від інших служб – наприклад, від поліції. Також мобільні бригади можуть виявляти випадки домашнього насильства на заходах, коли проводять просвітницьку діяльність серед спільнот.

Такий вигляд має офіс мобільної бригади / Фото 24 Канал

"Також виїжджаємо в райони. Співпрацюємо з ЦНАПами, де теж розміщена інформація про нас і наші контакти", – розповідає Юлія. Вона додає: "Це робота за покликанням. Я щиро люблю людей і хочу їм допомагати".

Юлія – переселенка із Запорізької області.

"Сім місяців ми жили під обстрілами, і, скажу чесно, до цього звикаєш. У ніч з 9-го на 10-те жовтня було влучення в дев'ятиповерхівку і зруйнований цілий під'їзд. На ранок ми дізналися про те, що в тому будинку загинула сім'я наших знайомих. Батьки і малолітня дитина. І тоді ми вирішили з чоловіком переїхати в інше місто, – сумнішає Юля. – В той час мене в телефонній розмові підтримувала моя знайома – Вікторія. І вона дуже просила, щоб я не поверталася до Запоріжжя, тому що це небезпечно. Запрошувала до себе. Каже, приїжджай. Поки влаштуєшся, будеш у мене.

Переїхавши до Івано-Франківська, днів за три вдалося знайти квартиру для оренди. І мене запросили на роботу в мобільну бригаду", – пригадує Юлія Єремейчук.

Вибиті зуби, зламані ребра

Робота бригади зазвичай полягає в тому, аби надихнути потерпілу розірвати коло стосунків "жертва – насильник". Часто трапляються важкі випадки – особливо, коли про них повідомляє поліція.

Був випадок, коли ми приїхали – така історія… Це була дачна ділянка, ми машиною довго їхали і шукали цей будинок. Нумерації на будівлях не було. Пішли шукати – питали по сусідах, чи є така сім'я. Одна з сусідок нас скерувала. Складність була в тому, що ти не розумієш, чого людина терпить. Коли це триває роками. Побої. У жінки були вибиті зуби. Зламані ребра. Вона кожен раз думала, що буде примирення і щось зміниться на краще,
– розповідає Юлія.

У таких випадках втручаються поліція і соціальні служби. Мобільна бригада проговорює план безпеки, пропонує переїхати до родичів, а якщо взагалі в жінки нікого немає, можуть переселити її до притулку (шелтеру). Тобто вихід зі скрути знайдеться для кожної – варто лише наважитися звернутися по допомогу.

"Ми надаємо психологічні консультації. Вони можуть бути від психолога мобільної бригади до 5 разів приблизно. Тоді ми підшуковуємо спеціаліста, що міг би проводити роботу на постійній основі", – каже психологиня.

Почуття сорому і стереотипи

Поблизу простору "Вільна" стоїть червона машина – вона могла б належати комусь із містян, але увагу одразу привертають наліпки. Це автівка мобільної бригади. Водій пан Василь готовий їхати на виклик.

Автомобіль бригади. Працівники бригади – Юлія, Лілія та Василь збираються їхати на виклик / Фото 24 Канал

У бригади є три виїзні дні, коли ми їдемо і реагуємо на випадки насильства. У співпраці з поліцією і соціальною службою,
– розповідає Юлія.

Допоки черговий виїзд готується, фахівці мобільної бригади проводять невеличку нараду. Вони обговорюють поточні випадки та способи допомоги. Важко, коли постраждалими від насильства стають діти.

Нарада команди / Фото 24 Канал

"Якщо свідками насильства були діти, вони автоматично є постраждалими від цього насильства. До нас долучають службу у справах дітей. У домашньому насильстві в кожній другій сім'ї є діти. Якщо дитина бачить агресивну поведінку дорослого, важливої людини, то вона може відчувати провину. Може думати: те, що відбувається, є її виною. Це може викликати у дітей стани тривоги, депресивні стани, складнощі в регуляції емоційної поведінки, складнощі в навчанні", – пояснює Юлія.

Іноді жінки, попри страх за зачиненими дверима дому, ще більше бояться вийти із токсичних стосунків.

У дорозі на виклик / Фото 24 Канал

І причини можуть бути різні. Почуття сорому, може впливати оточення, якісь стереотипи, вивчена безпорадність. Багато таких випадків, коли жінка залежна фінансово від чоловіка, вона ніколи ніде не працювала. В таких ситуаціях важливо говорити з потерпілою про те, що вона має право на захист, безпеку, психолог може допомогти розібратися взагалі, у чому причина цього насильства. Важлива підтримка для того, щоб наважитися все-таки розірвати це коло насильства,
– пояснює психологиня.

У розмові з потерпілою чи потерпілим, додає Юлія, дуже важливо уважно слухати і не перебивати. Тому що людина відчуває сором, переживає за безпеку і своє життя. Важливо викликати в неї довіру. Віру в те, що їй можуть і мають допомогти. Попри обставини довкола.

Наприклад, у перші місяці повномасштабної війни Російської Федерації проти України фіксованих випадків і звернень про домашнє насильство стало набагато менше, стверджує Юлія Єремейчук. Але це не означає, що насильства стало менше.

"Це більше говорить про те, що люди менше звертаються по допомогу. Вважаючи, що це питання зараз не на часі, що зараз є більш актуальні потреби, такі як безпека, житло, діти. Нове середовище. Нове оточення. Багато людей залишилося на окупованих територіях. Є люди, які переселилися і мусили починати життя спочатку. Тому так, можна сказати, що фіксованих випадків менше, але я не думаю, що насильства стало менше", – констатує Юлія.

Вільні у "Вільній"

В Івано-Франківську, в одному з приміщень на Південному Бульварі, нині гамірно. Сюди саме сходяться містянки. Для них організовують семінар "Гендерна рівність у професійній сфері". На події жінкам розповідають, як влаштуватися на роботу, як відповідати на незручні питання на співбесіді і як розвивати м'які навички (soft skills).

Тренінг для жінок та дівчат у просторі "Вільна" / Фото 24 Канал

"Ми зараз перебуваємо з вами у просторі "Вільна" – це простір, дружній до жінок та дівчат, створений за підтримки Фонду ООН у галузі народонаселення у партнерстві з благодійним фондом "Butterfly" та за фінансової підтримки уряду США, Бюро USAID з питань гуманітарної допомоги", – проводить екскурсію Юлія.

Цільовою аудиторією є жінки. Також жінки, які постраждали від насильства, гендерно зумовленого насильства, жінки-ВПО. У нас проводяться різноманітні майстеркласи, це і йога, і фітнес, запрошуються різного плану спеціалісти,
– додає психологиня і наголошує: цей простір виконує роль безпечного середовища для жінок. Потрібне тільки бажання і реєстрація на подію, яка сподобалась.

Тут можна почуватися вільно. Від стереотипів, упереджень. Тут можна набратися сили на рішення.

Важке рішення

Психологиня Юлія Єремейчук каже, що жінці, яка постраждала від домашнього насильства, важко ухвалити рішення про розірвання токсичних стосунків.

Саме тому мобільна бригада зустрічається із потерпілою до 5 разів. Після того можуть підібрати психолога для подальшої роботи.

"У кожного, знаєте, є звичне його життя. От як ми навчилися жити, так ми і живемо. Наважитися на якісь зміни – це дуже складно. Особливо, коли людина перебуває в таких стосунках, перебуває в тривозі. Переживає за своє життя. Кожен день – це вибір. Ми можемо обирати жити так, як ми живемо. А можемо наважитися і спробувати по-іншому. У "спробувати по-іншому" є багато підтримки. Є багато організацій, які надають допомогу психологічну, соціальну, можуть підтримати", – каже Юлія.

Оксана – одна з тих, хто після роботи з мобільною бригадою наважилась ухвалити саме те важке рішення.

Я дуже вдячна мобільним бригадам. Бо вперше, коли вони приїхали, вони мені розповіли, як правильно, як неправильно, що є така правова допомога безоплатна, що вони можуть допомогти,
– розповідає Оксана.

Під час першої зустрічі з бригадою вона не наважилася звернутися до психолога. Жінка каже: був величезний страх, бо чоловік її морально і психологічно добивав – виснажував і тривожив. Коли діти засинали, вона ходила по дому і страшенно хвилювалася, що він може вдертися до квартири – грюкати в двері, кричати.

"А зараз я уже поспілкувалася із психологом – з Юлечкою, я їй виговорилась, виплакалась, висказала все, що тільки могла і не могла. Я дуже вдячна, що є такі люди. З якими можна просто поговорити по душах, відкритися. Тому що є друзі, є батьки, є рідні, але ти їм цього не можеш розказати… За свої 29 років я ніколи в житті не думала, що в мене складеться так життя. Ніколи. Я ніколи такого не хотіла і ніколи такого нікому просто не побажаю. І кажу – дуже дякую, дуже-дуже велике дякую, тому що мені так стало легко на душі, і я в подальшому буду також звертатися, буду в подальшому спілкуватися. З однієї сторони, я вдячна своєму чоловікові. Вдячна за те, що він мені дав такий урок в житті і досвід. Тому що якби не він – я б не була такою сильною, як я є зараз. Бо раніше я такою не була. Зараз, спілкуючись із психологом, спілкуючись зі своїми рідними, в мене з’явився такий, знаєте, стимул. Що я зможу. Я буду робити все можливе і неможливе, тільки щоб моїм дітям, в першу чергу дітям було добре", – схвильовано розповідає Оксана.

На цю віру в "усе буде добре" своєю усмішкою надихає психологиня Юлія, яка тримає маленьку донечку Оксани на руках.

Увесь той час, допоки ми розмовляли, малеча замріяно всміхалася.

Зверніть увагу! Якщо вам потрібна підтримка мобільної бригади соціально-психологічної допомоги UNFPA в Івано-Франківську, звертайтесь за телефонами: 067 887 33 27 або 066 689 60 59. Контакти дружнього до жінок та дівчат простору "Вільна" в Івано-Франківську: 096 694 15 89.

Цей матеріал підготовлено в межах Програми з протидії та запобігання гендерно зумовленому насильству UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення, за підтримки уряду США (Бюро USAID з питань гуманітарної допомоги).