"Битва за Вашингтон" виявилася більш тривалою і наполегливою, ніж "Битва за Київ"
Це величезна удача для слабшаючого, зніженого, декадентського Заходу, що в хвилину смертельної для нього небезпеки залишався, як і 1940 року, один великий народ, здатний захистити його від абсолютного зла. Цього разу український. Далі – в авторській колонці для 24 Каналу.
З легким партизанським озброєнням Україна виграла Битву за Київ. Дайте їй літаки, ППО і далекобійні ракети, і вам уже ніколи не доведеться "defend every inch of Article 5 Territory". Доблесна українська армія все зробить за вас, доставивши "кривавого диктатора" в Гаагу. Він виступить там зі своїм останнім словом.
Дивіться також Із західною цивілізацією щось не так, якщо її щоразу має рятувати жменька спартанців
Битва за Київ чи Вашингтон
Я запропонував цю очевидну формулу Перемоги Заходу в 4-й світовій війні в тексті "Сонце української Перемоги" 11 квітня 2022 року, але ось уже понад 20 місяців Захід так і не наважується її послідовно реалізувати. Чи все-таки зважився в різдвяні дні 2023 року? "Битва за Вашингтон" виявилася більш тривалою і наполегливою, ніж "Битва за Київ".
А як могло бути інакше, якщо до осені 2023 року ключову роль в адміністрації Байдена відігравали зрадник Бернс і тупий фанатик школи real politic Салліван, переконаний у необхідності "збереження сильної Росії, що проєктує стабільність уздовж усієї своєї периферії".
Липневі інформаційні скандали навколо переговорів Бернса з Путіним у листопаді 2021 року та Саллівана з Путіним (через створений ним канал 2nd Track Томаса Грема) у квітні – червні 2023 року різко підірвали їхній вплив усередині адміністрації та посилили позиції послідовних прихильників Перемоги України Блінкена й Остіна.
Ця тенденція тільки зміцнилася у Вашингтоні після спонсорованого Іраном і Росією нападу терористів на Ізраїль 7 жовтня. У зверненні Байдена до нації (впізнаю руку Блінкена) слово "Україна" зустрічається не рідше, ніж слово "Ізраїль".Проти допомоги Україні люто виступають дві групи її переконаних ворогів, які перебувають на протилежних флангах американського політичного спектра і ні в чому іншому, крім загальної ненависті до України, одна з одною не згодні.
Насамперед це ліволіберальне крило демпартії, прогресисти, які контролюють "якісні" американські медіа та зі сторінок і екранів цих медіа переконують, що українці ніколи не зможуть перемогти росіян, Путін уже перемагає, Україна має піти на припинення вогню, тобто на капітуляцію. До речі, саме того ж сама ця лівацька наволоч вимагає і від Ізраїлю.
А з іншого флангу — довбані трампісти і трампістки, які бігають по телестудіях із кремлівськими темничками про закатованого в Києві християнського проповідника Павла.
І ті й інші разом не становлять більшості ні в Конгресі, ні в опитуваннях громадської думки. Але патову ситуацію створила своєрідна позиція республіканців – друзів України, які не раз справедливо критикували Байдена за недостатню, на їхній погляд, підтримку України. Вони вирішили трошки пограти в законодавчий покер, відмовляючись підтримати законопроєкт, доки демократи не підуть їм назустріч у посиленні імміграційного законодавства. Візит Зеленського до Вашингтона 12 грудня не зміг вирішити ситуацію.
Можна тільки здогадуватися, які тяжкі й недобрі почуття виникали в українських спартанців, які спостерігали за цими політичними іграми, – захисників Вільного світу, що стікали кров'ю. Для мене, як літописця 4-ї світової війни, 12 грудня стало одним із найважчих днів її історії.
Подарунки на Різдво від Європи
Але вже наступного дня зажевріло світло. Данська "копієчка", кинута на шальки терезів нашої Перемоги в один із найважчих днів страшної війни, дорого обходиться. За нею і норвезька. А наступного дня історичний саміт ЄС. На "ура" ухвалено рішення про відкриття переговорів щодо вступу до ЄС воюючої країни. Чи треба говорити, в якому результаті цієї війни впевнені і будуть йому максимально сприяти члени ЄС, вони ж, як правило, члени НАТО. І всі вони добре зрозуміли, що нині лежить на терезах і що відбувається нині.
У своїх заявах після зустрічі 22 грудня міністри закордонних справ Великої Британії та Франції недвозначно засуджують зволікання в американському Конгресі із законопроєктом про допомогу Україні та запевняють світ у своїй рішучості підтримувати Україну as long as it takes, демонстративно натякаючи на нещодавню обмовку дідуся Байдена as long as we can.
Скільки разів за останні 2 роки я повторював свою улюблену метафору: Україна своєю героїчною боротьбою буквально втягує США за комір назад у світову Історію. Втягує, але якось не до кінця дотягує. А ось ще дружний додатковий стусан від європейських союзників виявився, на мій погляд, дуже доречним.
Закон про військову та фінансову допомогу Україні буде підписано до 19 січня. До речі, він не такий уже й доленосний. Гроші може надати, зрештою, суверенний фонд Норвегії (1,5 трильйона доларів). Від Америки потрібне насамперед технологічне наповнення Формули Перемоги. Адміністрація США сьогодні на це готова, і їй не потрібна буде санкція Конгресу.