Безробітні і "нелегали": кого більше серед українців

Про це 24 канал говорив із економістом, викладачем і дослідником економіки Національного університету "Києво-Могилянська академія" Оксаною Неживенко.

Читайте також: Де найбільше хочуть працювати українці: оприлюднили цікавий рейтинг

Офіс проти городу та базару

Для початку варто з'ясувати різницю між тіньовою зайнятістю та безробіттям. У житті автору доводилось неодноразово стикатися з позицією, що якщо людина не має зареєстрованого місця роботи – вона безробітна. І аргумент – "так ти ж торгуєш в інтернеті" або "ти ж продаєш картоплю на ринку" – не аргумент таким людям. Експерт засвідчила – це неправильне розуміння безробіття.

За визначенням Міжнародної організації праці (МОП), економічно активне населення – це особи від 15 до 70 років. В Україні ще є поняття працездатного віку, тобто вік до виходу на пенсію, з 2016 року, після пенсійної реформи, цей вік для чоловіків і жінок зрівняно – від 15 до 59 років. Усі громадяни працездатного віку (або ширше, економічно активного віку, від 15 до 70) поділяються на активних і неактивних. Неактивні – студенти денної форми навчання, пенсіонери, так звані "зневірені", тобто ті, хто не зміг знайти роботу, а також ті, хто роблять вибір не працювати і не шукати роботу. До речі, до неактивних також відносять волонтерів як таких, хто працює неоплачувано.

Читайте також: Чим загрожує криза українському бізнесу і як йому захиститися: поради експерта

До активних МОП відносить: зайнятих і безробітних. Зайняті натомість поділяються на такі категорії: наймані працівники, роботодавці, самозайняті особи (в умовах України це, наприклад, ФОПи), неоплачувані члени родини.

Безробітні, щоб вважатися такими за міжнародною класифікацією, мають відповідати одночасно трьом критеріям: особа не працює, перебуває в пошуку роботи і готова приступити до роботи упродовж найближчих двох тижнів.

В Україні, за даними Держслужби статистики, до категорії активних станом на 2017 рік належать 17,85 мільйона громадян. З них 16,2 мільйона – зайняті, 1,7 мільйона (9,5%) – безробітні (рівень зареєстрованого безробіття, тобто у Державній службі зайнятості – традиційно низький, між 400-450 тис. осіб, або 2,4% від економічно активного населення).

Окрім поділу зайнятих на найманих працівників, роботодавців і самозайнятих, в іншій площині ми аналізуватимемо їх щодо формального чи неформального статусу. І працівник, і роботодавець, і самозайнятий можуть бути формальними і неформальними, тобто – зареєстрованими у державних органах або ні.

Неформально зайнятими вважаються особи, які роблять свій внесок у ВВП, а саме через виготовлення продукції чи надання послуг, але не є зареєстрованими працівниками, роботодавцями або самозайнятими,
– пояснила Оксана Неживенко.

Отже, продавці одягу в інтернеті і картоплі на ринку – не безробітні. Якщо вони не ФОПи, вони – зайняті неформально. А ті, хто не шукає роботу та не готовий до неї приступити – теж не безробітні. Це – категорія неактивних. Таким чином, ми поділили ринок праці на взаємо виключні групи.

Дайте відповідь на кілька простих запитань і визначте, до якої категорії ви належите

Як визначають тіньових працівників

Згідно з методологією МОП, прийнятою Держслужбою статистики України, проводяться відповідні опитування ринку праці. Щоб провести правильне опитування у 42-мільйонній країні, щороку опитують не менше 13 тисяч домогосподарств (сім’ї, які проживають разом), а останніми роками опитування проводяться щомісячно. Причому вибірка має бути репрезентативною – тобто, віддзеркалювати реальний стан речей. Наприклад, якщо у нас на все активне населення 15-70 років припадає 47% жінок, і 53% – чоловіків, то у вибірці з, наприклад, 10 тисяч так само має бути опитано близько 4700 жінок і 5300 чоловіків. Так само враховуються критерії розподілу за віковими групами, характеристика поселення (місто чи село), береться до уваги відмова інших осіб брати участь у опитуванні. Так формується ця вибірка, це досить велика робота. Наш Держстат щороку опитує особисто близько 13-16 тисяч домогосподарств (наприклад, 2016 року було опитано 16 тисяч домогосподарств, або 106 тисяч осіб).

Читайте також: Полуничні кошмари Польщі — Україна нарощує виробництво

Головне завдання таких опитувань – вивчати динаміку ринку праці України, характеристику робочої сили, зокрема через визначення статусу, чи зайнята особа, чи формально вона працює, якщо безробітний – має відповідати вищевказаним трьом умовам. Однак, на чутливі питання, наприклад, щодо статусу неформальної або нелегальної роботи, або рівня заробітної платні, зізнатися незнайомому інтерв’юеру може не кожен респондент. Власне, для цього вибірка і повинна бути достатньо великою, щоб отримати чим побільше відповідей, це варто розуміти і робити на це похибку.

Але важливо, що за такою ж самою методологією проводиться визначення неформальної занятості і безробіття у країнах Євросоюзу, за тим же методом опитувань МОП. Отже, українську статистику можна порівнювати з європейською.

Що кажуть цифри

За даними Держстату в Україні станом на 2017 рік (найсвіжіші на сьогодні дані) 9,5% безробітних і 22,9% – зайняті неформально. Це значить, що майже кожен четвертий українець, а у абсолютних цифрах – майже 4 мільйони зайнятих (нагадаємо – це 22,9% від активного населення) – не реєструє бізнес і доходи, або отримує зарплату в конверті, або не платить податків. Всі ці гроші не потрапляють в бюджет. З точки зору економічної теорії, це коросткострокові вигоди для таких працівників, але – довгострокові втрати для держави.

До речі, безробіття вважається навіть корисним, коли воно обчислюється в межах 3%. Ринок праці – "живий". Хтось звільняється, вагітніє, помирає, досягає повноліття, таким чином створюючи потребу в нових робочих місцях. І ці 3% якраз і створюють потрібний запас на ринку праці.

У нас рівень безробіття – більш ніж втричі вищий. Це, звичайно, швидше погано. Набагато більше непрацюючих людей, ніж могло би бути. Однак, деякі безробітні цілком можуть бути зайнятими неформально. Торгувати на Olx, просувати бізнес на Instagram, наприклад. Крім того, деякі українці можуть бути зайняті одночасно і формально, і неформально, якщо особа має кілька робіт. Причому неповна зайнятість може бути формальною, а повна – неформальною.

Читайте також: Україні загрожує нова економічна криза: по кому "вдарить" і як запобігти

Щодо критичного рівня неформальної зайнятості – дослідники дотримуються думки, що такого "критичного" рівня немає. Але бенчмаркінгом можна вважати "середнє" значення неформальної зайнятості з групи країн, між якими ведеться порівняння, і ті країни, які мають неформальну зайнятість рівня вище середнього, вважатимуться у вищій групі ризику. Порівняння неформальної зайнятості у країнах ЄС з перехідною економікою (9 країн) дає середнє значення неформальної зайнятості між 5-14% від зайнятого населення (Nezhyvenko and Adair, 2018). А в Україні цей показник за 2017 рік становить 22,9%. Причому якщо зробити коригування, що це чутливе питання, то неформально зайнятих цілком може бути і близько 30%. І третина ринку праці – це справді багато, констатувала Оксана Неживенко.

Тіньова зайнятість і проблеми

Ринок праці сам себе регулює і адаптується під умови, створені в державі. Якщо ці умови сприятливі – люди працюватимуть на зареєстрованих місцях, і навіть відбуватиметься міграція ззовні до нас. За менш сприятливих умов, як нині, відбувається зворотній процес – працівники мігрують з країни. Ринок праці регулюють мінімальною заробітною платнею, субсидіями, виплатою стипендій, але це, швидше, наслідок умов, які створені в державі. Тіньову зайнятість можна регулювати перевірками – плановими і неплановими, штрафами, і це треба робити. Але вони є менш дієвими, ніж ефективна політика держави для умов "саморегулювання" ринку праці і появи нових або покращення існуючих робочих місць. Тому що зарплата встановлюється ринковими умовами, а не державою (на щастя, ми давно відійшли від планової економіки). Наскільки підприємства ефективно виробляють, реалізовують свою продукцію, формують цінову політику, маркетингову, фінансову і зарплатну політику – відповідна і зарплата на цьому підприємстві. При цьому – і мінімальна зарплата, яку формує держава, не може бути зовсім відірвана від ринкових умов. Як у нас сьогодні формуються зарплати у міністерствах: раніше у держсектор мало хто хотів іти, бо 2 тисячі і 20 тисяч – суттєва різниця. Зараз ті, хто перейшли з приватного сектору в державний, отримують, можливо, трохи меншу зарплату (або і не меншу), натомість – мають більше соціальних гарантій, вищу стабільність, державний сектор традиційно вважається "безпечнішим".

Безробіття проти тіньової зайнятості: що корисніше?

Тіньова зайнятість корисніша. Тому що неформальні працівники працюють і створюють ВВП. До речі, австрійський дослідник Фрідріх Шнайдер вважає, що у країнах із низьким рівнем доходу уряд може бути навіть не зацікавленим боротися із тіньовою зайнятістю, тому що, по-перше, неформальні доходи підвищують стандарти життя у всій економіці, по-друге, доходи, які здобуваються у неформальній економіці, використовуються у формальній економіці: незадекларовану зарплату витрачають у супермаркетах, ресторанах тощо і таким чином сплачують ПДВ, який іде у формальну економіку, за рахунок чого збільшуються податкові надходження у державі (Schneider and Enste, 2000). Ще один фактор: люди, які працюють у тіньовому секторі, все одно зайняті, вони працюють, замість того, щоб іти і проводити революції, протестувати тощо.

Натомість втрачає від тіньової зайнятості той же держбюджет – за незадекларовані доходи не сплачуються соціальні внески, пенсійні відрахування, військовий збір.

Але незадекларований дохід – має ризики. Зекономлені у короткій перспективі таким чином гроші можна витратити на свої потреби. Але у довгостроковій вигоді – ці гроші не підуть, наприклад, на ремонт дороги, по якій їздить цей "неплатник податку", або на пенсію його батькам, або за зарплатню вчителя його дитини. По-друге – якщо контролюючі органи зафіксують такий незадекларований дохід – повинен бути сплачений штраф, що уже створює втрати для "неплатника", і це його економічний вибір – зважити між розміром податку і вигоди/ризиком від його несплати.

Ще більші ризики з точки зору чинного українського законодавства несуть працедавці, що мають неоформлених працівників. Так відповідно до постанови Кабміну від 26.04.2017 № 295 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю.

У пункті 5 цієї постанови – перелік підстав для здійснення інспекційних відвідувань: звернення працівника щодо порушення законодавства про працю, звернення фізичної особи про порушення стосовно неї правил оформлення трудових відносин, рішення суду, а також повідомлення органів державного нагляду (контролю), правоохоронних органів, інформація органів Держстату, ДФС, ПФУ, профспілкових організацій.

Відповідно до статті 265 Кодексу законів про працю України винні в порушенні законодавства про працю юридичні та фізичні особи – підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу від 3 тисяч 200 гривень аж до 320 тисяч, тобто до ста мінімальних зарплат.

У тому числі:
- за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці – 37 230 гривень;
- порушення встановлених термінів виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі – 11 169;
- фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення, – 111 690 гривень;
- недопущення до проведення перевірки щодо допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору, створення перешкод у її проведенні – 372 300.

Отже, тримати у себе неоформлених працівників стає не так вже й вигідно. Скоріше – небезпечно з точки зору штрафних санкцій.

Оксана Неживенко з колегами також провела опитування українців, щоб з'ясувати нюанси неформальної зайнятості в Україні та порівняти їх з європейською ситуацією. Про це – читайте на сайті 24 каналу в публікації: Пів-України "нелегалів": результати дослідження тіньової зайнятості