Екзотика по-гуцульськи

У ці вихідні мені пощастило побувати на справжньому гуцульському весіллі у селі Космач, що на Іванофранківщині. І мова йде не тільки про традиційні вишиванки, а про всю повноту весільних обрядів. Найбільше мене вразило те, що наречені вирушають до церкви не на джипах, а верхи на конях. Але про це розповім трохи згодом.
Розпочинається весільний обряд вранці з одягання молодої та молодого. Як-тільки заграють музики, найближчих гостей запрошують до хати. Одягає молоду спеціально запрошена жінка, яка повинна щасливо жити у шлюбі, бути доброю і щирою, її повинні любити у селі і у жодному разі вона не може бути розлученою. На цьому весіллі запросили таку собі пані Олю, чи то бабцю Олю – вона одягає молодих вже понад 30 років.

Вона прикрашає спеціальний вінок та обруч на голови молодятам. Аби новоспеченій сім’ї добре жилося при шитті цих головних уборів не можна зав’язувати жодного вузлика. Кожен регіон робить його по-своєму, але у Космачі у вінок молодій вплітають чотири часникові квіточки – це символ того, що дівчина виходить заміж чистою і незайманою.

Молодій вінок одягали, мабуть, з півгодини, адже він тримається на голові на спеціальних нитках. Молодому це зайняло кілька хвилин. До речі, ці головні убори молодята не повинні знімати до самого ранку. Після обряду одягання наречені просили благословення у батьків.

Після цього з дому виходить староста, який несе «деревце» - символ щастя і добробуту. За ним вже йдуть молодята і решта гостей. Ледь не забула сказати, що і дружки, і дружби, і старости, і друзі молодого (називають їх на гуцульщині бояринами), а подруг молодої – свашками, і навіть кухарки – були одягнені у красиві народні вишиванки. Вишивала усі костюми мама молодого. Розповіла, що тільки на весільний костюм сина «пішло» понад півроку. Біля воріт їх чекали понад три десятки прикрашених коней. Ви уявіть собі цю делегацію – дружки, дружби, бояри і свашки співаючи їдуть до церкви верхи на конях. Все село збирається, щоб подивитися на цю дивовижу.

Після шлюбу молодята поїхали фотографуватися, а тим часом на подвір’ї біля хати кипить робота. Адже весілля будуть гуляти, як годиться у палатках. Біля хати встановили дві величезні палатки, адже прийти мають близько трьохсот гостей. Але збираються вони на забаву близько 9-10-ї години вечора, коли вже стемніє. Як пояснили мені місцеві мешканці – приходять вони тоді, коли худобу заженуть до стайні і в хаті усю роботу пороблять. Тоді вже з чистою душею можуть йти гуляти до ранку. Усі гості, окрім подарунка, несуть із собою ще й пляшку і цукерки, щоб життя у молодих було солодким. І тільки після того, як кожен гість привітає молодят, вони сідають за стіл (нагадую, було 300 гостей). Об’їдатися різними смаколиками за гуцульським звичаєм потрібно 4-6 годин. Коли господарі дому бачать, що гості вже ситі, то з палатки починають забирати столи і тоді вже починається справжня забава. Перший танець - «гуцулку» починають танцювати батьки молодого (оскільки саме вони корінні гуцули), потім до танцю йдуть молодята і гості. Забава триває аж до ранку. Потім гості розходяться по хатах, щоб кілька годин поспати, а ввечері їх знову чекають у палатках повних різних смаколиків і хорошого настрою.

Фото автора