Бути сильним самому, а міжнародну підтримку сприймати як бонус – інтерв'ю Дмитра Кулеби 24 Каналу

Україна має шанс використати найближчий рік для просування до завершення війни, однак саме по собі дипломатичне "вікно можливостей" нічого не гарантує. Києву потрібно нарощувати власну стійкість і ударні спроможності, зберігати єдність із Європою та активніше працювати з Китаєм. А головна ілюзія, якої українцям варто позбутися, – уявлення про безмежні можливості західних партнерів.

Про це в інтерв'ю 24 Каналу до 35-го Дня Незалежності розповів міністр закордонних справ України у 2020 – 2024 роках Дмитро Кулеба.

Досвідчений дипломат пояснив, чи можуть великі держави домовитися про Україну без України, яку роль у завершенні війни може відіграти Китай, чи реалістична буферна зона на Донбасі та які гарантії безпеки справді потрібні нашій державі.

Текстову версію інтерв'ю Дмитра Кулеби – читайте на 24 Каналі.

Вікно можливостей ще не гарантує результату

Володимир Зеленський окреслив певний коридор можливостей для завершення війни дипломатичним шляхом – від саміту G20 у Сполучених Штатах наприкінці 2026-го до кінця літа 2027-го. Наскільки реалістичним ви вважаєте це вікно можливостей?

Вікно можливостей, навіть якщо воно широко відкрите, ще не гарантує, що результату буде досягнуто. Але прагнути досягти цього результату, безумовно, потрібно.

У тому вікні, яке ви описали, – по суті рік. І за цей рік може багато що статися. Але наша головна задача для того, щоб цей рік був успішним для нас, – бути згуртованими й дуже швидкими.

Швидкими в ухваленні правильних рішень, які стискатимуть Путіна і підштовхуватимуть його до усвідомлення того, що для нього ця війна не має перспектив.

Президент прив'язує початок найактивнішого дипломатичного етапу саме до саміту G20 у США. Чого ви очікуєте від нього? Чи можемо ми заручитися підтримкою країн, які зараз недостатньо залучені до допомоги Україні?

Нас має цікавити одна країна в контексті G20 і взаємодія з тими, хто ще недостатньо залучений. Ця країна називається Китай.

І тут Україна повинна займати проактивну позицію і шукати комунікацію або використовувати наявні канали для того, щоб був із ними діалог.

Ну і, безумовно, головне – це залучення президента Трампа, щоб він був готовий обговорити, яким чином Сполучені Штати й Китай можуть попрацювати разом над тим, щоб покласти край цій війні.

Ми багато говоримо про принцип "нічого про Україну без України". Чи можемо сьогодні чесно сказати, що великі держави вже не здатні домовитися про Україну без України? Адже на саміті G20 української делегації, найімовірніше, не буде?

Ні, ми взагалі не повинні з цього приводу хвилюватися. Мені здається, що минулорічний саміт на Алясці, де Трамп зустрівся з Путіним, але нічого з того так і не вийшло, – це найочевидніший доказ того, що навіть якщо хтось десь про щось і домовиться, то важелів і спроможності змусити Україну виконувати ці домовленості у них банально немає.

Україна буде в сильній позиції, якщо зберігатимуться дві умови. Перша – ми нарощуватимемо свою стійкість і свої ударні спроможності. Друга – Україна і решта Європи залишатимуться об'єднаними.

У такому сценарії ми взагалі не повинні хвилюватися, що десь хтось про нас щось говорить, бо останнє слово все одно буде за нами.

Інтерв'ю Дмитра Кулеба – дивіться відео:

Трамп і Сі говоритимуть про Україну

24 вересня Дональд Трамп і Сі Цзіньпін мають зустрітися у Вашингтоні. Чи говоритимуть вони про війну в Україні та які результати ця зустріч може принести нам?

Будуть, але результати прогнозувати рано. Найбільшим стримувальним фактором є те, що Сі Цзіньпін може ув'язати свою залученість у припинення війни з двостороннім порядком денним відносин Сполучених Штатів із Китаєм. А Трамп цього робити категорично не хоче.

Тому, якщо тема України залишиться суто міжнародним питанням, буде простір для якихось домовленостей. Якщо ж вона буде ув'язана з двосторонніми китайсько-американськими відносинами, то шанси стають суттєво меншими.

Як українське питання може бути пов'язане з американо-китайськими відносинами?

Умовно наведу приклад. Сі Цзіньпін скаже: "Шановний президенте Трампе, ви хочете, щоб я не допомагав Росії, тоді я хочу, щоб ви ширше відкрили доступ китайських компаній до чипів, які потрібні для створення надпотужних систем штучного інтелекту".

Ось про які конфігурації я говорю.

А чи є у Дональда Трампа важелі тиску на Сі Цзіньпіна та Пекін, щоб Китай своїми кроками міг змусити Росію змінити поведінку?

Ні, там розмова не буде вестися через призму тиску. Це виключно може бути порозуміння між двома лідерами, за якого кожен із них бачить для себе певну вигоду. Але це не про примус, не про тиск.

Широкого припинення вогню Путін не хоче

Зараз обговорюються нові переговорні рамки: припинення вогню, вільна економічна зона та гарантії безпеки. У межах концепції такої зони Україна та Росія нібито мають однаково відійти для формування буферної території під управлінням третьої сторони. Хто взагалі може її контролювати?

Коротка відповідь – ніхто. Тому що це занадто велика територія і занадто гаряча.

Але я вважаю, що на сьогодні реалістична тема, на якій можна зосередити переговорні зусилля, – це припинення вогню на морі та по портах.

Щодо припинення повітряних ударів по землі – по містах України та інфраструктурних об'єктах Росії – Путін вважає, що він здобуває більше такими ударами, ніж втрачає від українських ударів. Тому навряд чи він піде на домовленість. До широкого припинення вогню він категорично не готовий.

А щодо припинення вогню на морі?

Тут знову ж таки посилаюся на слова президента. Путін не готовий припинити обстріли наших зернових танкерів і суден, а лише в обмін на те, що ми не будемо обстрілювати їхні нафтові танкери.

А це очевидно зовсім несправедлива ідея. Але треба розмовляти. Це єдина тема, де я бачу принаймні якийсь потенціал для домовленості.

Не буде ніякого ООН та ОБСЄ

Якщо ніхто не зможе фізично контролювати таку буферну зону, то як вона може працювати?

Ця тема не нова. Історія про створення вільної економічної зони на Донбасі в результаті відведення сторін лунала ще в рамках "Мінського процесу" і жваво там обговорювалася, малювалися презентації.

Якщо реалістично оцінювати перспективу такого рішення, то йтиметься не про те, щоб заводити туди якийсь військовий контингент, а про створення дієвих механізмів контролю за тим, хто буде цей режим порушувати.

І над цим стоятиме американський, умовно кажучи, "поліцейський" на чолі якоїсь коаліції, яка погрожуватиме покаранням тому, хто цей режим порушуватиме.

Тобто це може бути контроль під егідою ООН?

Ні, та забудьте. Не буде ніякої ООН, не буде ніякої ОБСЄ. Не треба навіть марнувати час на міркування про оонівських миротворців чи чергову місію ОБСЄ.

У таке розпечене поле, яке відкриється на Донбасі після відведення сторін, ніхто не буде ризикувати своїми солдатами, щоб вводити їх туди як якихось гарантів.

Є сучасні технології – дрони, монітори, космічна зйомка – для того, щоб контролювати дії. А от яким буде механізм потенційного покарання для того, хто порушуватиме правила функціонування цієї зони, – тут уже є більше гнучкості.

Удари по російських військових заводах – теж гарантія безпеки

Чи існують узагалі дієві гарантії безпеки для України за межами п'ятої статті НАТО, розміщення ядерної зброї чи іноземних військових? Чи двосторонні безпекові угоди – це лише інструменти підтримки, які не зупинять наступну агресію?

Тут треба похвалити нашу переговорну команду на чолі з президентом за те, що вони з кінця листопада 2025-го до лютого 2026 року провели титанічну роботу з американцями та європейцями щодо напрацювання цих гарантій безпеки у вигляді того, хто що робитиме, якщо відбуватиметься порушення припинення вогню. Ця тема відпрацьована доволі непогано. Вона покладена на папір.

Але це треба сприймати виключно як доповнення до наших власних спроможностей. Бо якщо буде лише те, що вони пропонують, ніякої безпеки не буде.

Тому наші плани мають залишатися незмінними: внутрішня стійкість, українська далекобійність, спроможність вражати цілі на будь-якій глибині з будь-якою частотою.

Я маю на увазі в Росії, безумовно. І до тих гарантій безпеки, про які ми звикли всі говорити, треба додати ще одну – підривання військового потенціалу самої Росії.

Наші удари по заводах, які виробляють ракети або інше військове обладнання, – це теж насправді гарантія безпеки для України.

Ілюзія – що можливості наших партнерів безмежні

За роки великої війни ви бачили світову дипломатію зсередини. Яку ілюзію про наших партнерів українцям варто втратити?

Що їхні можливості безмежні. Ми ж починали з такого розуміння, що достатньо нам мотивувати партнерів, щоб вони повністю включилися, – і одразу все стане добре.

Але навіть якщо вони повністю включаються, цього все одно недостатньо.

Тому я ще раз підкреслюю: в цьому і суть незалежності – бути насамперед сильним самому, а міжнародну підтримку сприймати як приємний бонус до твоєї власної сили.

Назвіть одну річ, яку Україна точно ніколи більше не має віддавати нашим партнерам: безпеку, зброю, дипломатію чи щось інше?

Я трошки інакше на це дивлюся. Віддавати треба, але треба віддавати таким чином, щоб від цього ставати сильнішими, а не слабшими.

Наприклад, чи треба поділитися якоюсь дроновою технологією? Треба. Але за умови, що нам в обмін дають теж реальні речі, які нам потрібні.

І створюються такі міцні зв'язки, коли жодна країна в Європі вже не зможе уявити свою безпеку або своє економічне процвітання без України.

Питання не в тому, щоб сидіти на своєму. Питання в тому, щоб розумно розпоряджатися тим, що в тебе є.

Закінчіть речення: Україна по-справжньому буде незалежною тоді, коли…

Відбудеться як незалежна, суверенна і європейська держава, і Путін визнає цей факт.

Це інтерв'ю було скорочено та виправлено для кращого розуміння аудиторією.