Гроші на медицину з місцевого бюджету: чи впорались громади?

Децентралізація і медицина: як було і як стало?

До реформи, міжбюджетні стосунки в цій сфері нагадували болісний маніпулятивний союз, де місцева влада відповідала майже за все, включно з фантастичними нормативами центральної влади, але ніколи не отримувала від держави достатньо грошей. Реформа прозоро поклала видаткову відповідальність за гарантований пакет послуг на центральний уряд (НСЗУ).

Читайте також Медицина проти доріг: чого чекати українцям у 2021-му від системи охорони здоров'я?

Місцевій владі була запропонована нова роль – не пригніченої жертви, а партнера, який виконує осяжну і чітку функцію в чіткому контракті (за всі послуги платить і відповідає центральний уряд, але місцева влада утримує заклади і платить за комуналку). Для побудови нових стосунків, потрібно було спочатку розірвати старі, а це завжди дуже складно.

За час попередньої моделі, центральний бюджет став дуже залежним від доброї волі місцевої влади. Місцева влада завжди додавала до медичної субвенції значну частину власних ресурсів, і ця "доплата" особливо зросла після децентралізаційної реформи: з 7,7 млрд грн у 2015 до 30,7 млрд грн у 2019. Станом на 2019 р., місцеві бюджети сплачували 24% всіх видатків охорони здоров'я. Готуючись до життя після реформи, всі затамовували подих: чи продовжить місцева влада вкладати власні кошти в медицину, коли відповідальним за неї стане НСЗУ? Якщо ні, чи зможе Держбюджет додати своїх грошей, щоб компенсувати втрату майже чверті попереднього бюджету?

У першу фазу реформи (2019 р.), коли місцева влада віддала НСЗУ відповідальність за первинку, місцева "доплата" до державних трансфертів на медицину таки трохи знизилась (на 0,03% ВВП). При цьому, державні видатки на медицину (включно з медичними трансфертами) в той рік залишились чітко на рівні 2,46% ВВП, компенсуючого розширення не відбулось (таким чином, загальний ресурс сектору – скоротився).

Корективи пандемії коронавірусу

Але у 2020, коли НСЗУ почав фінансувати весь гарантований пакет, очікувана ціна "розлучення" проявилась більш яскраво. Місцева "доплата" до медичного бюджету (місцеві видатки на охорону здоров'я за винятком трансфертів) скоротилась на 0,23% ВВП (на 6,1 млрд грн). І хоча цього разу центральне фінансування (у доковідівському Бюджеті-2020) дещо зросло (до 2,5% ВВП), цього виявилось недостатньо для компенсації втрати, і загальний ресурс сектору ОЗ планувався на початку року зі зниженням з 3,23% до 3,04% (такого різкого скорочення не було з 2016 року). Частка місцевої доплати в медичному бюджеті скоротилась до 18%.

Реагуючи на COVID-19, медичні видатки збільшила як центральна, так і місцева влада (на 25,4 млрд та 5,1 млрд грн, відповідно). Тобто громади вирішили віднайти додатково понад 5 млрд грн, щоб зреагувати на коронавірус на місцях (не маючи можливості збільшити дефіцит або серйозно вплинути на податкові збори). При цьому частка місцевої доплати так і залишилась точнісінько на рівні 18%.

Зверніть увагу! Українські лікарні недоотримають половину необхідного фінансування, – Супрун

В час кризи, місцева влада витримує новий розподіл видаткових повноважень. Побачимо, наскільки ця картина збережеться у цифрах реального виконання, а не плану. Проте, подальша побудова нових міжбюджетних стосунків в медицині буде дуже залежати від того, наскільки відповідним новій моделі буде обсяг центрального фінансування охорони здоров'я в постковідній реальності – в реальності невідворотньої фіскальної консолідації.

Автор: Юрій Джигир, економіст, ексзаступник Міністра фінансів