14 листопада 1919 – крах Колчака: чому "Верховний правитель Росії" програв більшовикам
Того дня амбітну столицю Білого руху перетворили на холодний цвинтар імперських ілюзій – 14 листопада 1919 року П'ята армія червоних без бою увійшла до Омська. І влада адмірала Олександра Колчака почала розсипалася швидше, ніж танув сибірський сніг під чоботами більшовиків.
Західні союзники вклали у його кампанію мільйони, проте жодна фінансова ін'єкція не змогла врятувати режим, роз'їдений внутрішньою корупцією та тотальною політичною сліпотою. Падіння "Верховного правителя" довело світові, що громадянську війну виграють не лише британські кулемети, а й здатність контролювати власні тили та уми простого населення. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.
Як британська зброя та сибірське золото потонули у білій корупції?
Військова поразка Олександра Колчака була наслідком глибокого інституційного гниття. Вінстон Черчилль, який на той час обіймав посаду військового міністра Великої Британії, був головним лобістом підтримки Білого руху. Завдяки його зусиллям до Сибіру відправили колосальні обсяги допомоги – сотні тисяч гвинтівок, тисячі кулеметів, мільйони набоїв та комплекти зимового спорядження.
Проте логістика перетворилася на найгіршого ворога адмірала, бо Транссибірська магістраль, єдина кровоносна артерія величезної території, була паралізована хаосом – і багато хто цим користався. Британські шинелі та американські черевики часто просто не доїжджали до фронту, осідаючи на чорних ринках Омська, де тилові офіцери та спекулянти наживали величезні статки, поки солдати на передовій замерзали у лахмітті.
Омськ восени 1919 року нагадував бенкет під час чуми. Тотальну некомпетентність колчаківського уряду було видно буквально у всьому. Ба й сам адмірал, блискучий флотоводець і дослідник полярних широт, виявився абсолютно безпорадним політиком на суші. Скажімо, він категорично відмовився проводити земельну реформу, чим миттєво відштовхнув від себе багатомільйонне сибірське селянство. Ба більше – замість того щоб шукати компроміс із поміркованими соціалістами, його каральні загони влаштовували жорстокі реквізиції, що спровокувало масовий партизанський рух у тилу.
У підсумку все закономірно закінчилося катастрофою. Коли навесні 1919 року армія Колчака здійснила свій знаменитий ривок до Волги, вона розтягнула комунікації до критичної межі. Більшовики ж, діючи з внутрішніх операційних ліній і маючи єдине командування, дочекалися виснаження білих. Контрудар Червоної армії під командуванням Михайла Фрунзе прорвав фронт, і відступ перетворився на неконтрольовану втечу, яка завершилася ганебною здачею столиці 14 листопада П'ятій армії Тухачевського. А падіння Омська запустило ланцюгову реакцію зрад, яка яскраво демонструє прагматичну і часто цинічну природу міжнародної політики.
Якою була роль Колчака у Громадянській війні у Росії: дивіться відео EpichistoryTv
Чому союзники відвернулися від адмірала у найкритичніший момент?
Ключову роль у фінальному акті трагедії Колчака відіграв Чехословацький корпус – найбільш боєздатна та дисциплінована сила на всьому Сибірському тракті. Чехословаки, які спочатку були каталізатором антибільшовицького повстання, до кінця 1919 року глибоко розчарувалися у "Верховному правителі" – вони зневажали його за автократичні замашки, нездатність навести лад у власній армії та закривання очей на звірства польових командирів. Для легіонерів єдиною метою стало повернення додому, до новоствореної незалежної Чехословаччини, через Владивосток – і заради цієї мети вони були готові пожертвувати будь-ким.
Цікавий факт: разом із Колчаком на схід рухався і знаменитий "золотий ешелон" – близько 500 тонн золотого запасу Російської імперії, який білогвардійці намагалися вивезти з країни. Проте цей колосальний скарб не врятував адмірала – чехословаки захопили потяг із золотом і згодом передали його більшовикам якраз як плату за свій безперешкодний виїзд до Владивостока. Втім, доля частини цього золота, яка безслідно зникла під час транспортування, досі залишається однією з найбільших загадок того часу.
Коли 14 листопада Омськ впав, Колчак опинився у пастці власного ешелону, заблокованого на залізниці. Контроль над Транссибом повністю перейшов до рук чехословаків та французького генерала Моріса Жаннена, який офіційно представляв інтереси Антанти у Сибіру. Жаннен, оцінивши безнадійність ситуації та стрімкий наступ червоних, ухвалив холоднокровне рішення – замість того щоб забезпечити евакуацію адмірала, союзники фактично взяли його у заручники.
У січні наступного року в обмін на безперешкодний проїзд своїх ешелонів на схід чехословаки за мовчазної згоди Жаннена видали Колчака есеро-меншовицькому Політцентру в Іркутську, який невдовзі передав того більшовикам. Ця зрада стала шоком для багатьох ідеалістів Білого руху, але з погляду західної геополітики вона була лише холодною констатацією факту – проєкт "Колчак" збанкрутував. Залишки його армії вирушили у смертельний ЦВеликий Сибірський Льодовий похід" через тайгу та замерзле озеро Байкал, залишивши позаду будь-які надії на повалення радянської влади у збройний спосіб.