17 вересня 1787 – підписання Конституції США: чому її творці злякалися б сучасної Америки

Механізм, заснований на стримуваннях, противагах та глибокій недовірі до абсолютної влади. Конституція США, а мовиться саме про неї, продовжує бути чинною – але чи живий той первісний механізм сьогодні? 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Чи впізнали б Батьки-засновники США власну виконавчу владу?

Сьогодні, у 2026 році, Сполучені Штати Америки стоять на порозі святкування 250-річчя своєї незалежності, але той пергамент із чотирьох сторінок – Конституція, підписана 17 вересня 1787 року – продовжує керувати наймогутнішою нацією планети (звісно, з низкою поправок). Але якби Джеймс Медісон, Александр Гамільтон чи Джордж Вашингтон дивом перенеслися у наш час, їхній тріумф швидко змінився б на глибокий жах – адже сучасна Америка стала якраз тим самим левіафаном, якого ці чоловіки не планували і якого відчайдушно цуралися.

Найбільшим нічним жахом для делегатів Філадельфійського конвенту був привид тиранії – вони щойно вирвалися з-під влади британського монарха Георга III й панічно боялися створення нового короля на американській землі. Стаття II Конституції США виписує повноваження Президента вкрай лаконічно – для творців документа очільник держави був насамперед головним адміністратором, чия влада жорстко обмежувалася Конгресом. Гамільтон у "Федералісті №70" писав про необхідність "енергійної виконавчої влади", але навіть він не міг уявити масштабів того, що історик Артур Шлезінгер влучно охрестив "імперським президентством".

У 2026 році президент США має владу, яка змусила б римських імператорів зеленіти від заздрощів. До прикладу, Батьки-засновники відчували панічний страх перед постійною армією у мирний час, вважаючи її головним інструментом деспотизму – але сучасний американський лідер є головнокомандувачем найдорожчої та найтехнологічнішої військової машини в історії людства, а ще й має ядерні коди, здатні знищити цивілізацію за хвилини.

Ба більше, практика використання виконавчих указів (executive orders) перетворилася на інструмент фактичного обходу законодавчої влади. Конгрес, який за задумом мав бути головним рушієм політики і єдиним органом, що оголошує війну, сьогодні часто залишається пасивним спостерігачем, поки президент відправляє ударні безпілотники чи й живих військових на інші континенти, або ж запроваджує глобальні економічні санкції. Для Медісона, головного архітектора Конституції, така концентрація влади в руках однієї людини здалася б прямою зрадою ідеалів Республіки.

Суть Конституції Сполучених Штатів Америки – цікаве пояснення: дивіться відео heathercoxrichardson

Куди зник компроміс у лабіринтах двопартійної системи США?

Іншим фундаментальним страхом творців Конституції були так звані "фракції" – те, що ми сьогодні називаємо політичними партіями. У своєму прощальному зверненні 1796 року Джордж Вашингтон благав націю уникати партійного розколу, попереджаючи, що це неминуче призведе до "почергового панування однієї фракції над іншою, що загострюється духом помсти". Джеймс Медісон у "Федералісті №10" сподівався, що велика територія республіки та розмаїття інтересів не дозволять жодній групі узурпувати владу.

Реальність 2026 року стала б для них шоком – американська політична система перетворилася на арену жорстокої, майже племінної війни між двома гігантськими партійними машинами. Конституцію розробляли як систему, що вимагає широкого консенсусу для ухвалення рішень – вона навмисно створює перешкоди для швидких змін, щоб захистити меншість від тиранії більшості. Але за умов сучасної гіперполяризації цей механізм стримувань і противаг часто призводить до повного інституційного паралічу (gridlock).

Сучасні політики частіше обирають не шукати компроміс – як це робили делегати у 1787 році, поєднуючи інтереси великих і малих штатів через Коннектикутський компроміс, – а саботаж заради електоральних балів. Також Засновники були б шоковані тим, як сучасні медіа й алгоритми соцмереж капіталізують цей саботаж, і гнів, перетворюючи політичних опонентів на екзистенційних ворогів. Конгрес мав бути місцем для шляхетних дебатів освічених джентльменів, а став майданчиком для нескінченної передвиборчої кампанії та обміну вірусними образами. Зникнення культури компромісу тим часом руйнує саму суть задуму конституційного дизайну.

Кажуть, наступного дня після підписання Конституції одна з містянок, Елізабет Пауел, запитала у Бенджаміна Франкліна: "Що ви нам дали, докторе? Республіку чи монархію?" І Франклін відповів знаменитою фразою: "Республіку, якщо ви зможете її зберегти". Тож ось головне питання – чи змогли?

За наступні століття США розширили межі свободи далеко за межі уяви Батьків-засновників – зокрема, скасувавши рабство і надавши загальне виборче право. Але водночас сучасні американські інституції тріщать у швах під вагою глобальної гегемонії та внутрішньої непримиренності. Геніальний пергамент Конституції вижив – але Америка, якою він керує сьогодні, здалася б його творцям небезпечною, незбагненною і глибоко чужою.