Не плутайте з Устимом Кармалюком: ким був отаман Кармелюк із Глевахи і де його поховали
Марко Шляховий – постать, яка поєднала військову службу, український повстанський рух і боротьбу за місцеве самоврядування. У роки Української революції він був не лише командиром, а й адміністратором та автором спогадів про події, свідком яких став.
Українці можуть знати його за псевдонімом Кармелюк, однак ця історія не пов'язана з відомим подільським отаманом Устимом Кармалюком. Хто такий Марко Шляховий, проти кого він воював, як загинув і що відомо про його останній спочинок – розповідаємо далі у матеріалі 24 Каналу.
Хто такий Марко Шляховий
Марко Семенович Шляховий народився 25 квітня (7 травня) 1893 року в селі Глеваха Київського повіту Київської губернії.
У роки Першої світової війни він служив у російській імператорській армії. Після початку революційних подій 1917 року повернувся в Україну та долучився до українського військового руху.
На початку 1918 року Шляховий працював у державних структурах Української Народної Республіки. У березні того ж року його призначили комісаром Будаївської волості – адміністративної території поблизу сучасної Боярки.
Згодом Шляховий перейшов до збройної боротьби проти більшовицької влади. Саме в цей період він почав використовувати псевдонім Кармелюк.
Це ім'я відсилає до Устима Кармалюка – ватажка селянського руху на Поділлі першої половини XIX століття. Водночас Марко Шляховий і Устим Кармалюк були різними історичними постатями, які жили в різні епохи.
Марко Шляховий з його дружиною та сестрою / Фото з Вікіпедії
Військова та адміністративна діяльність
Діяльність Марка Шляхового припала на період, коли влада на Київщині неодноразово змінювалася. У регіоні діяли українські, більшовицькі та інші військові формування, а місцеве населення опинилося в умовах мобілізацій, реквізицій і збройного протистояння.
Як комісар Будаївської волості, Шляховий брав участь у місцевому управлінні. У біографічних і мемуарних матеріалах його діяльність описують як протидію мобілізації селян до чужих військових формувань, примусовому вилученню продовольства та поширенню неукраїнських грошових знаків.
Окремі джерела наводять його звернення до місцевих жителів, у якому він наполягав на використанні грошових знаків Української Народної Республіки.
Надалі Шляховий очолив повстанські формування, які діяли проти більшовицької влади. Він:
командував 2-ю Київською селянською повстанською дивізією,
був пов'язаний із Дніпровською повстанською дивізією отамана Данила Терпила, відомого як отаман Зелений,
а також працював у штабі 2-го партизанського загону Михайла Павловського.
Восени 1919 року Шляховий виконував обов'язки військового коменданта Козятина та його околиць. Це було важливе залізничне місто, контроль над яким мав значення для пересування військ і постачання.
Після поразки Української революції Шляховий залишився на Київщині та продовжив діяти в повстанському підпіллі.
У 1921 році Шляховий також був головою Будаївської волосної церковної ради Української автокефальної православної церкви.
Зразок підпису Марка Шляхового як керівника Будаївського волревкому 1920 / Фото з Вікіпедії
"Записки повстанця"
Марко Шляховий був не лише військовим діячем. Він також залишив спогади про події, учасником яких був.
Його мемуари "Записки повстанця" є одним із джерел для вивчення повстанського руху на Київщині. У них згадуються отамани Зелений, Бурлака, Юрко Тютюнник, Гейченко та інші учасники визвольних змагань.
Цінність цих записів полягає в тому, що вони передають не тільки перебіг бойових подій, а й повсякденний досвід повстанців: організацію загонів, стосунки з місцевим населенням, проблеми постачання та ставлення селян до різних влад.
Водночас мемуари не можна сприймати як повністю нейтральний літопис. Це особистий погляд учасника подій, тому його свідчення потребують зіставлення з архівними документами та іншими історичними дослідженнями.
Як загинув і де похований
Марко Шляховий загинув 14 серпня 1921 року в Глевасі. За біографічними матеріалами, його вбили в будинку старшого брата Микити.
Обставини смерті залишаються дискусійними. Начальник секретної особливої частини Київської НК Пєрцов у своїх звітах стверджував, що Шляхового вбила "банда Сліпченка". Водночас у пізніших біографічних і краєзнавчих публікаціях висловлюється версія про причетність до вбивства чекістів.
Попри певну дискусійність, можна зазначити, що загинув Шляховий під час боротьби більшовицької влади з українським повстанським рухом, а от обставини його вбивства мають кілька версій.
Марка Шляхового поховали на кладовищі в його рідній Глевасі. Сьогодні це селище неподалік Києва. Могила отамана збереглася, а пам'ять про нього підтримують місцеві краєзнавці та нащадки.
У заходах на його честь брали участь, зокрема, онук Микола та правнук Володимир Шляхові.
Марко Шляховий загинув у рідному селі Глеваха / Фото з Вікіпедії
Чому важливо пам'ятати про Марка Шляхового?
Історія Марка Шляхового показує, що український визвольний рух початку ХХ століття існував не лише у великих містах і штабах. До нього долучалися мешканці сіл і містечок, які брали участь у місцевому управлінні, створювали військові загони та чинили опір більшовицькій владі.
Шляховий поєднував кілька ролей: був військовим командиром, місцевим адміністратором, учасником церковного руху та мемуаристом. Його біографія важлива як для історії повстанства, так і для розуміння того, як на Київщині розвивалися українські державницькі та церковні ініціативи.
Могила Марка Шляхового в Глевасі є конкретним місцем, пов'язаним з історією Української революції. Вона нагадує, що боротьба за українську державність відбувалася як у Києві та за кордоном, так і в невеликих населених пунктах, де місцеві жителі намагалися самостійно визначати майбутнє свого краю.