В Україні є пустеля, яку видно навіть із космосу: як вона з'явилася

У 2019 році NASA показало знімки Олешківських пісків, зроблені супутником Landsat. На них добре видно не лише самі піщані простори, а й зелене кільце соснових насаджень, якими колись намагалися стримати рух дюн і не дати піску засипати навколишні поселення та поля. 

Звідки біля Херсона взялися такі маси піску? 

Олешківські піски – одне з найбільших піщаних утворень у степовій частині Європи. Вони займають понад 160 тисяч гектарів, а разом із прилеглими лісами – понад 200 тисяч. Масив простягається в лівобережній частині пониззя Дніпра, приблизно за 30 кілометрів від Херсона. Його основу сформували давні піщані відклади. Їхній вік оцінюють приблизно у 12 тисяч років. 

Пісок опинився тут після танення Дніпровського льодовикового язика Скандинавського покривного льодовика. Потужні потоки талої води переносили осадові породи, а річище Дніпра тоді не могло пропустити весь цей обсяг. Вода виходила за межі русла, затоплювала надзаплавні тераси й залишала після себе великі піщані накопичення. 

Професор і завідувач кафедри ботаніки Херсонського державного університету Іван Мойсієнко пояснював, що частина пісків була принесена сюди внаслідок катастрофічного паводка після прориву великого прильодовикового озера в басейні Прип’яті. Спершу ця територія не була відкритою "пустелею". 

Як виглядає українська "Сахара": дивіться відео

Піски поступово закріпилися степовою рослинністю. У низинах з’являлися лісові групи, луки, водойми й болота. Тобто місцевість була значно зеленішою і різноманітнішою, ніж можна уявити, дивлячись на сучасні піщані арени. 

Чому піски почали рухатися? 

Сучасний пустельний вигляд Олешківських пісків пов’язують не лише з геологією, а й з діяльністю людини. Ще 200 – 300 років тому тут не було таких відкритих піщаних масивів, як сьогодні. Територію стримували трави, степова рослинність і ліси. Ситуація змінилася через інтенсивне випасання худоби. У XIX – першій половині XX століття на цих землях випасали величезні отари овець – подекуди йдеться про сотні тисяч голів. Тварини виїдали траву й копитами руйнували піщані степи. 

Коли рослинний покрив зник, пісок перестав бути закріпленим. Вітер почав вільно переносити його, утворюючи кучугури, дюни й бархани. Піщані масиви розросталися, а рухомий пісок загрожував навколишнім городам і поселенням. У джерелах згадується, що за одну ніч на городи сусідніх сіл могло навіяти до пів метра піску. 

Неймовірна природа / Фото unsplash

В радянський час територію почали активно заліснювати, намагаючись зупинити подальше поширення піщаних просторів. У 1930 – 1950-х роках радянська влада почала масштабне заліснення Олешківських пісків. Спершу пробували різні породи дерев, але зрештою перевагу віддали сосні. Навколо відкритих піщаних ділянок висаджували лісові масиви, які мали стримувати вітер і не давати піску рухатися далі. Частину території віддали під військовий полігон. Саме ця ділянка не була заліснена й частково зберегла первісний вигляд. 

Навколо полігону висадили кільце дерев завширшки близько 3,5 кілометра. Воно мало не лише стримувати піски, а й маскувати військовий об’єкт від сторонніх очей. З літаків також висівали трав’янисті рослини. Так на цих теренах прижився булавоносець сіруватий. Вчені й досі знаходять у заповіднику пустельні види, які колись висаджували "на пробу", зокрема саксаул, ялівець і тую. Але заліснення мало й зворотний бік. Іван Мойсієнко пояснював, що ліс тут є азональним – тобто не властивим цій природній зоні. Піски мають особливі гідрологічні властивості, тому дерева можуть рости, але така екосистема не є природною для цієї місцевості. Частина насаджень виявилася непристосованою до місцевого клімату, дерева хворіли й потерпали від нестачі вологи. 

Чому серед пісків є озера, болота й рідкісні рослини? 

Олешківські піски не є мертвим простором. Під піском лежить водотривкий глинистий шар, який погано пропускає воду. Завдяки цьому волога, що просочується крізь пісок після дощів, туманів або конденсату, не зникає безслідно. Пісок швидко прогрівається вдень і сильно охолоджується вночі. Через перепади температур навіть у спекотні періоди може утворюватися конденсат. Волога проходить крізь піщані пори, доходить до водотривкого шару й затримується. Саме тому в Олешківських пісках сформувалися різні типи рослинності. Там, де водотривкий шар ближче до поверхні, ростуть вологолюбні трави. 

У котловинах видування, де вітер видув пісок до нижчих шарів, можуть з’являтися водойми. Невеликі озера, які тут називають сагами, бувають тимчасовими або постійними. Ця строката система створила умови для рідкісних видів. На пісках нижнього Дніпра ростуть ендемічні рослини, яких не знайти ні в Криму, ні на сусідніх територіях. Серед них – житняк пухнастоквітковий, чебрець дніпровський, юринея пухка, волошка короткоголова. Багато таких видів занесені до Червоної книги України або міжнародних природоохоронних списків.