Читали Біблію та "зливали" позиції росіян: як пережили окупацію діти ліцею-інтернату

"Вставайте, почалася війна"

Городня розташована біля перетину кордонів трьох держав: України, росії та білорусі. Місто у чернігівському прикордонні росіяни зайняли в перший день вторгнення. Згодом ввели до Городні свою поліцію, а місцеву владу намагалися схилити до співпраці. 

Важливо Востаннє була в мережі 12 квітня, – відверта розповідь жінки, в якої двоє родичів у полоні

Деякі колони російської техніки намагалися маршем пройти через місто, однак місцеві жителі їх не пустили. Ворожу колону, що зупинилася на околиці міста та намагалася пройти в сторону Чернігова, точними попаданнями розбили Збройні Сили України. 

Тут, в "Городнянському ліцеї-інтернаті", сьогодні діти танцюють, тримаючи жовто-блакитні стрічки. Однак ще зовсім недавно їхній ранок розпочався зі слів вихователів: "Вставайте, почалася війна". 

Вихованці "Городнянського ліцею-інтернату" / Фото 24 каналу, Валентини Поліщук

Директорка з виховної роботи комунального закладу Світлана Маланчу розповіла, що станом на сьогодні у закладі записані 183 дитини. А під час воєнного стану тут цілодобово проживають 25 дітей. Всі інші діти приходять на навчання з міста. Загалом навчається щоденно тут близько 70 вихованців. Вони роблять уроки та розходяться по домах.  

24 лютого російська армія перетнула український кордон. Багато міст та сіл опинилися в окупації без змоги виїзду. Світлана Маланчу розповіла, що окупанти зайшли у місто вільно, бо кордони України не були укріплені. Було дуже багато ворожої техніки, яка намагалася прорватися у напрямок Чернігова. 

Світлана Маланчу / Фото 24 каналу, Валентини Поліщук

Жінка розповіла, що о 9:00 ранку на роботу вона вже їхала на велосипеді між танками. Росіяни особливо не чіпали місцеве населення – сиділи мовчки у танках. 

Хтось із людей питав: "Що це таке та нащо ви сюди їдете?" Бувало, що і зупиняли танки. Так почалася окупація нашого міста. Коли вони пішли наступом на Чернігів, то тут залишилася російська поліція та ФСБ. Вони оселилися по всіх пунктах. Але ніяких вказівок ми їхніх не виконували та жили своїм життям. Дякуючи фермерам, нам доставляли безкоштовно молочні продукти, м’ясне та яйця,
– розповіла вона.

Діти самі зателефонували Світлані. Одна учениця сказала: "Нас піднімають та кажуть йти у бомбосховище”. На що вихователька сказала виконувати всі вказівки старших, бо розпочалася війна.

Світла у місті не стало, тому у бомбосховищі всі сиділи при свічках та ліхтариках. А їжу готували на газових плитах. За словами жінки, діти дуже боялися ракет та вибухів.  

Вихованці закладу / Фото 24 каналу, Валентини Поліщук

Страх за себе та близьких

17-річна учениця ліцею Катерина розповіла, що було дуже холодно і неможливо було сходити навіть у душ. А коли на тиждень зник зв'язок, то ніхто не міг зв'язатися з родичами, у кого є сестри та брати. Наташа, якій 14 років, також зазначила, що дуже боялася за близьких та друзів. 

24 лютого о 4:30 ранку нас розбудили й сказали, що починається війна, що по нас стріляють. Ми всіх розбудили і чекали, коли нам відкриють підвал. Ми побігли туди та сиділи там. Я боялась їх дуже сильно. У них незрозуміло що у голові і вони можуть просто вистрілити чи зґвалтувати,
– сказала вона.

Наташа / Фото – 24 каналу, Валентини Поліщук

Коли росіяни приїхали, то було чутно вистріли. Так згадує окупацію 16-річна Марина. Дівчина розповіла, що їх заспокоювали вихователі – говорили не боятися, що все буде добре.

Ми читали Біблію у підвалі та молилися, щоб якнайшвидше закінчилася війна. Окупанти двічі приходили до нашого ліцею. Ми подумали спочатку, що це наші військові, але у них були червоні пов’язки та автомати. Вони пропонували нам допомогу, але наша директорка двічі відмовлялася. Вона сказала, що ми справимося самі,
– зазначила Марина.

Марина / Фото 24 каналу, Валентини Поліщук

Заступник директора з навчальної роботи Ігор Кожем'яченко сказав, що "ліцей-інтернат пережив період окупації досить впевнено завдяки всьому колективу закладу. Головне завдання полягало в тому, щоб зберегти життя та здоров’я дітей. Бо діти, які залишилися у закладі, – сироти та діти, позбавлені батьківського піклування".

Ми маємо укриття. І під час повітряної тривоги діти ховалися туди разом з вихователями. Харчуванням ми були забезпечені, допомагали як і волонтери, так і адміністрація міста. Дійсно, дітям привозили курей і ми самі все обробляли. Було складно і лячно, але ми це витримали. І коли російські окупанти виходили, ми були дуже раді, що це все закінчилося на даному етапі,
– сказав він.

Читайте також Нічого не закінчилося, війна триває, – волонтери розповіли, як рятують українців через Росію

17-річний вихованець закладу Андрій займається спортом та мріє стати футболістом. Колись він посів друге місце на Всеукраїнському футболі, і хотів би продовжити це. Під час окупації, попри категоричну заборону вихователів, він їздив та знімав ворожу техніку. Хлопець розповів, що хотів допомогти, бо розумів, що ніхто інший цього не зробить. І за такий вчинок пишається собою. 

Андрій / Фото 24 каналу, Валентини Поліщук

Наші люди намагалися перегороджувати дорогу, але вони стріляли у небо. Я розумів, що Чернігів не дасть пройти до Києва. І треба якомога раніше сказати, що вони заїхали. Я зі своїм другом почав їздити на машині і знімати їх та поширювати інформацію. Я написав своєму другу Андрію, який був в іншому місці. І він попросив здавати російські позиції. Так почалася моя робота,
– розповів хлопець.

Він додав, що розумів, що це ризиковано, однак хотів допомогти. Навчившись робити координати, він передавав їх своєму другу. А потім Збройні Сили України обстрілювали їх. 

Швеція і Фінляндія підписали протоколи про вступ до НАТО: дивіться відео