Донбаський "Чорнобиль": історія Горлівки

Козацький край

Територія сучасної Горлівки здавна була обжита –  в різні часи тут жили кіммерійці, скіфи, сармати, готи, слов'яни, печеніги, половці та інші народи.

Фальсифікатор історії Де, як і чому Путін набрехав у скандальній статті

У 16 –  17 століттях на берегах маленьких донбаських річок Корсунь, Залізна Балка й Лугань на вільних землях виникають невеликі поселення-зимівники запорізьких козаків. Поступово вони об'єднуються у більші поселення.

Одним з таких стало село Байрак (це слово тюркського походження, що означає балку, тобто висохлу річкову долину), що належало до Кальміуської Паланки запорожців. Пам'ять про це поселення існує й досі –  один з районів сучасної Горлівки називається Байраком (північний схід міста).

У 1709 році за наказом Петра було зруйновано Січ, а запорожці опинилися в опалі. Козаків тоді від знищення "врятували" турки –   після провалу Прутського походу Петро Перший змушений був визнати владу Османів над Правобережжям України та Запоріжжям, а тому козаки знову були потрібні московитам, як сила, щоб стримувала Османів і їх союзників кримців від їх набігів. Таким чином, від набігів страждали не питомі землі московитів, а пограниччя. Наприклад, у 1707 році у результаті нападу татар Байрак було спалено, згоріла й місцева дерев'яна церква.

Вже в часи Катерини Другої, коли було окуповано Крим і небезпека зникла, козаки стали непотрібні. На їх землі завезли нових фаворитів –  валахів (предки сучасних молдован і румунів, що не бажали жити під владою Османів).

Нові мешканці разом з рештками 9-ї роти селищного полку так званої Слов'яносербії створюють власну слободу, яка отримує назву Государів Байрак на честь царя Петра, який особисто тут зупинявся після повернення з Азовського походу. Офіційною датою виникнення цього поселення вважається 1779 рік. Він вважається часом заснування Горлівки.

Наприкінці 18 століття у селищі мешкали приблизно 5000 осіб. Згодом з Государіва Байрака поселення перетворилося на більш "благозвучний"  Государів Посад.

Індустріальна революція

На початку 19 століття в околицях майбутньої Горлівки виникають нові поселення –  хутори. Їх мешканцями в основному були українці –  переселенці з Харківщини.

Тоді вже було відомо про поклади вугілля на Донбасі та починався його активний видобуток –  з'явилися перші шахти (у більшості своїй –  селянські копанки).

До теми Історія Слов'янська: сіль, козаки та вакцина від "руського міру"

Справжній індустріальний бум прийшов сюди з появою тут Азовської залізниці у 1860-х. Концесію на будівництво залізниці в районі Государєва Посаду отримав відомий в імперії "залізничний туз" Самуїл Поляков. Згідно з контрактом, він мав побудувати тут також і інфраструктуру –  залізоробний завод та шахти. Для реалізації цього проєкту Поляков запросив відомого гірничого інженера Петра Горлова. Саме на його честь місто отримає свою сучасну назву.

Горлівка

Горлов знайшов у цих землях великі поклади кам'яного вугілля та заснував промислові рудники –  шахти (першою стала ластівкою став великий рудник "Корсунська копальня" (нині –  шахта "Кочегарка"). На той час це була найбільша та наймодерновіша шахта Донбасу, на якій працювали понад 1000 людей.

Поблизу цієї копальні виникло робітниче селище, яке й стало Горлівкою у 1869 році.

У 1999 році в Горлівці було відкрито пам'ятник своєму фактичному засновнику.

У 1872 році на базі рудника Самуїлом Поляковим було створено "Товариство південноросійської кам'яновугільної промисловості», яке збудувало тут ще кілька шахт і рудників (зокрема, "Альберт" і "Альфред"). Також у містечку було відкрито чотирирічне гірниче училище.

Спочатку все вугілля йшло виключно на потреби залізниці, але з 1890-х його почали використовувати металургійні та цукрові заводи, згодом у Горлівці почали випалювання коксу. Також у Горлівці з'явилися шахти з видобутку кіноварі, завод з виробництва ртуті, інші заводи і фабрики, у 1897 році побудували машинобудівний завод.

Все це приносило величезні прибутки власникам, але було настільки ж шкідливим для здоров'я робітників. Аварії на шахтах та інших небезпечних виробництвах були частим явищем.

У 1905 році у Горлівці відбулося підбурюване більшовиками масштабне збройне повстання робітників місцевих підприємств, що було потоплено у крові царатом.

Важливо Окупований, але не скорений: історія Лисичанська

Втім, охочих працювати та заробляти відносно великі гроші було чимало. Перед Першою світовою війною на місцевих виробництвах працювали понад 13 000 осіб, а населення міста складало приблизно 30 000 осіб.

Доба революції

Лютнева революція 1917 року дала старт довгій та кривавій боротьбі на Донбасі. Горлівка опинилась у вирі подій. Тут великий вплив мали більшовики (лідер –  Шулім Грузман), у всіх інших створених радах депутатів на Донбасі вони були у меншості, найбільшою ж популярністю користувалися УСДРП, російські меншовики, кадети на єврейські партії. Тим не менш, саме більшовики були найбільш радикальні та активні.

Більшовики вдалися до терору та самовільно проголосили влітку 1917 року свою квазідержаву –   Горлівсько-Щербинівську республіку (аналог "ЛНР"/"ДНР" за сто років до їх появи). Також на території Горлівки паралельно діяли українські структури, що підпорядковувались УНР, проте, великої підтримки серед місцевого населення вони не мали, на відміну від, наприклад, Бахмута.

У 1918 році у Горлівці хазяйнували більшовики, але вже під брендом "Донецько-Криворізька республіка", німці, що забезпечували життєдіяльність режиму гетьмана Скоропадського, пізніше в боях з більшовиками за Горлівку відзначились козаки полковника Петра Болбочана. Згодом у містечку проголошували свою владу білі, махновці тощо, але врешті решт контроль над Горлівкою встановили більшовики. Радянська окупація тривала з перервами до 1991 року.

Червона окупація

Промисловий потенціал Донбасу був надзвичайно важливим для більшовиків –  на його відновлені були кинуті шалені ресурси. Гроші та статки, вкрадені у колишніх господарів, отримані від продажу хліба за кордон (ціною сотень тисяч людських життів), продані іноземцям витвори мистецтва –  все це йшло на побудову заводів і шахт.

"Совєти" запросили американських і німецьких промисловців, повернули на роботу колишніх царських адміністраторів (згодом їх репресують), зрештою, Голодомор 1932 –  1933 років, як одну з цілей, мав змусити українських селян залишати власні землі та йти працювати на заводи та шахти Донбасу.

Визнаю себе винним у тому, що, будучи завербований на початку 1934 року у контрреволюційну троцькістську організацію, перебував у ній до свого арешту, і вчинив три диверсійні акти на Горлівському заводі,
–  заступник головного інженера "Головхімпрому" Гаврило Пушин на відкритому процесі проти "троцькістів" 1937 року визнав себе винним у "шкідництві" на горлівському азотно-туковому заводі імені Орджонікідзе.

Все це робилося заради примари світової революції, тобто –  майбутньої світової війни. Вона почнеться у 1939 році та прийде на Донбас у 1941-му, коли союзник Сталіна, Гітлер, обдурить московита та нападе першим.

Фактично, усі страшні жертви часів перших п'ятирічок і індустріалізації на Донбасі були марними – ї х результатами Сталін скористався бездарно, після завершення Другої світової війни Донбас довелося відбудовувати практично з нуля. Знову ціною надзусиль та великих жертв.

Не(обласний) центр

Горлівка була важливим хабом у планах окупантів. З 1925 року вона стала районним центром, в 1932 році офіційно отримала статус міста (тут є певна колізія, адже ще в 1916 році Горлівка вважалася "заштатним містом", а в 1923 році більшовики постановили вважати Горлівку "селищем міського типу"). Також були плани зробити містечко центром Донецької області.

Читайте також Історія Краматорська: життя міста, Україна та швейцарський "хрещений батько"

У 1932 році більшовики розглядали Горлівку на рівні з Бахмутом (тоді –  Артемівськом) та Донецьком (тоді –  Сталіно). За легендою, чиновникам не сподобались погані дороги в околицях міста, а тому вони віддали першість Артемівську, а за 2 тижні передумали й зробили столицею Сталіно.

Претензії Горлівки, варто визнати, мали під собою підгрунтя. У 1928 році у місті було відкрито коксохімічний завод, у 1932 році –  шахту імені Румянцева та відновлену "Кочегарку". У 1933 році почав роботу азотно-туковий завод (нині відомий як "Стірол").

Населення міста зросло в рази й перевалило за 100 000 людей, а перед початком Другої світової у Горлівці мешкали 181 500 жителів. Горлівка стала частиною великої Горлівсько-Єнакієвської агломерації.

Після завершення Другої світової Горлівка знову стала ареною "великого будівництва". Вже у 1955 році у місті мешкали 200 000 людей (до речі, на початку 60-х у місцевій школі №23 вчителював Василь Стус), а в 1979-му –  337 000 осіб.

Була у цього й зворотна сторона –  екологія. Молоді комсомольці про неї тоді не думали й заплатили за це своїм здоров'ям, а дехто –  життям. Не думала про це і влада, а тому житлові масиви будували просто поруч (заводи спочатку були за межами міста, але генеральний план будівництва передбачав розширення житлової забудови саме у бік небезпечних виробництв). Таким чином, "хімією" дихали не лише робітники заводів, але й їх діти.

Часи Незалежності

Після розвалу СРСР чисельність міста почала стрімко зменшуватись – багато підприємств закривалися, люди втрачали роботу й змушені були їхати туди, де вона була. Важливим фактором була екологія, що спровокувала високу смертність. Вона випереджала народжуваність в 1,2 рази, а Горлівка стала одним з сумних лідерів України по числу випадків захворювання на рак.

У 2013 році Горлівку було названо найбруднішим містом України. Це якраз результат діяльності понад 40 заводів і шахт та безвідповідальності влади.

Головним забруднювачем і одночасно головним "кормильцем" Горлівки був "Стірол". Величезний комбінат уник "дерибану" в 90-ї й вважався стабільним підприємством, проте, експлуатація застарілого –  ще радянських часів –  ресурсу мала й оборотну сторону –  надвисоку аварійність. Надзвичайні ситуації та непланові викиди азотної кислоти, аміаку або іншої небезпечної "хімії" стали постійними у Горлівці. Звісно, заради збільшення прибутків питання очисних систем було десь на маргінесі.

У 2011 році на хімзаводах Горлівки сталися чотири великі аварії, в 2012-му –  п'ять. За це ці порушення хімзаводи "Стірол" і "Тор Альянс" заплатили в цілому 73 тисяч гривень штрафу.

Сумновідома аварія 6 серпня 2013 року на “Стіролі” забрала 6 життів, кілька десятків людей суттєво постраждали та отримали опіки, викиди аміаку потрапили в атмосферу (600 кілограмів) й отруїли рештки чистого повітря в Горлівці.

На той час комбінат вже належав олігарху Дмитру Фірташу, що збагатився завдяки газовому посередництву між Україною та Росією, а в часи президентства Януковича монополізував ринок хімічних добрив в Україні.

"Русская вєсна"

У квітні 2014 року до Горлівки "завітав" так званий "русскій мір". 12 квітня терористи спробували захопити сходу місцевий відділок міліції та заволодіти арсеналом зброї, але зазнали невдачі. Сили були нерівні: 14 квітня 2014 року відбувся другий штурм –  тоді частина міліціянтів зрадили батьківщину й перейшли на бік ворога, а над відділком міліції вивісили прапор росії.

Очільник місцевої міліції Андрій Крищенко героїчно зірвав прапор росії та повернув на його місце державний прапор України. За це натовп, підбурюваний російськими диверсантами, його ледь не вбив, Крищенко дивом залишився живим.

Подвиг Андрія Крищенка – дивіться відео :

Місто знову опинилось в окупації. Терористи Ігоря "Бєса" Безлера з банди "батальон Восток" встановили у Горлівці свої порядки – почали грабувати та вбивати людей.

Безлер командує зрадниками-міліціонерами 14 квітня 2014 року:

 

Однією з перших жертв росіян став місцевий депутат Володимир Рибак. Його викрали 17 квітня, а за кілька днів тіло мужнього українця знайшли у місцевій річці. Також були знайдені тіла інших жертв росіян –  18-річного студента Юрія Поправки та 25-річного Юрія Дяковського.

З того часу на довгі 8 років Горлівка стала опорним пунктом терористів Безлера, а околиці міста –  театром бойових дій.

8 років окупації

ЗСУ не змогли визволити Горлівку, проте встановили контроль над деякими важливими опорними пунктами. Один з них згодом став КПВВ "Майорське" (Майорськ –  житловий масив Горлівки, що залишився під контролем українських військ).

Ще більшою була так звана "сіра зона", де регулярно відбувалися локальні бої, снайперські дуелі та інші "обміни люб'язностями".

За 8 років боїв і українці, і росіяни максимально підготували свої зони контролю в Горлівці та околицях міста до оборони –  фактично все це перетворилося на суцільні укріплені райони.

Життя в окупованому місті стало страшною реальністю, в якій терористи стали головною силою. Звісно, недолугі бойовики не хотіли й не вміли керувати великим містом та його заводами – "  Стірол" вони так і не запустили, хоча рапортували, що з горем навпіл на заводі працює цех одноразового посуду і полімерної плівки.

Як живе українське передмістя окупованої Горлівки – дивіться відео: 

 

Більшість великих шахт закрилися, місцевий виш, що готував вчителів іноземних мов, переїхав до вільного Бахмута, більшість молодих людей з міста виїхали, а на балансі в окупантів залишились в більшості своїй пенсіонери, інваліди або недолугі прихильники "руського міру". Останні швидко прозріли, але було пізно –  Горлівка кілька разів повставала проти окупантів, але кожного разу жителів Донбасу ніхто з терористів не почув.

За 8 років панування "русского міру" кількість мешканців Горлівки знизилась щонайменше вдвічі –   з 260 тисяч до 125 тисяч, нині їх стало ще менше –   через депортації та насильницьку мобілізацію чоловіків.

Слабкою втіхою могло б стати покращення екологічної ситуації в місті, адже хімзаводи у Горлівці не працюють, втім, це оманливе "покращення". Терористи також зупинили роботу шахт і не проводять належним чином відкачку води з них, а це створює ризик ще більшою екологічної катастрофи на Донбасі.

Фактично, місто під орудою терористів стало територією нових темних віків, а його мешканці –  заручниками росіян та жертвами їх соціальних експериментів.

З початком нового етапу російського вторгнення 2022 року ворог так і не зумів суттєво просунутись в районі Горлівки. Ба більше, на початку березня українські захисники навіть змогли здійснити контрудар та тимчасово взяти під контроль околиці міста. Пізніше ЗСУ відійшли на підготовлені позиції в районі Торецька, Нью-Йорка та Зайцевого, забравши чимало ворожих життів.

Після цього росіяни вважали, що Горлівка стане для них надійним тилом, проте, не врахували винахідливість і обізнаність у місцевих справах українських захисників. З появою на фронті HIMARS воєнні склади окупантів у місті запалали "неугасимим вогнем". І це лише тільки початок – місто обов'язково буде звільнено.  

Бої за кілька кілометрів від Горлівки тривають тоді, коли ви читаєте цю статтю.

"Народний мер" виявився українським розвідником – дивіться відео: