Нові темні віки: як Луганськ та Донецьк опинились в окупації, а Харків дивом уник їх долі

6 квітня 2021, 07:01
Читать новость на русском

6 квітня 2014 року – трагічна дата в сучасній історії України. У цей день синхронно у Луганську, Донецьку та Харкові місцеві сепаратисти разом з російськими диверсантами захопили адмінбудівлі, а наступного дня було "проголошено" так звані "народні республіки" у Харкові та Донецьку.

Після перемоги Революції Гідності і втечі президента Януковича з країни на Сході України розігралися драматичні події. Вони були зрежисовані в Москві, а їх безпосередніми виконавцями стали російська агентура з числа сепаратистів та російські диверсанти. Нині цього не приховує навіть Росія, але представники п'ятої колони РФ в Україні й далі стверджують, в нашій державі відбувається "громадянський конфлікт". Звісно, це повна маячня, адже Україна навесні 2014 року стикнулася з військовою агресією сусідньої держави.

Читайте також Сепаратист з мандатом і російським паспортом: біографія Андрія Аксьонова

Режисери "руської весни"

До "російських туристів" приєдналися місцеві маргінали, які створювали "масовку" та "телевізійну картинку" для російських ЗМІ. Пропагандисти вміло знаходили потрібні їм ракурси та видавали сценарно підготовлені зібрання міських навіжених, біснуватих крикливців, ряжених, наркоманів та алкашні за спонтанний прояв народного гніву, наляканих "київською хунтою" мешканців Донецька, Харкова та Луганська.

Ці "шоу" проходили на центральних вулицях та площах і через свою малу чисельність спочатку сприймались місцевим населенням як зібрання фріків, яким потрібно випустити пару на фоні весняного загострення та заробити сотню-другу гривень. Міліція та СБУ до "цирку уродів" ставились поблажливо, хоч і не наважились за кримським сценарієм перейти на бік сепаратистів. На відміну від Криму ні в Харкові, ні в Донецьку, ні в Луганську не нараховувалося такої кількості російських військових, а ті, що прибули, змушені були приховувати свій статус. Тому було зроблено ставку на імітацію "народного невдоволення" та зраду місцевих еліт і силовиків.

Сепаратисти підіймають голови

Перша "проба пера" відбулася у 1 березня 2014 року.

Тоді в центрі Луганська пройшов антиукраїнський мітинг й всі дізналися про місцевого депутата Арсена Клінчаєва, що проголосив себе лідером місцевих сепаратистів та підіймав російський прапор над ОДА.

У центрі мільйонного Донецька зібралися біля 10 тисяч прихильників "руського миру". Тоді ж на сцені з'явився такий собі Павло Губарєв. Він був дуже наляканий і ніс відверту маячню, але попри усю кумедність мітингарі проголосили його своїм лідером та "народним губернатором", а зе заявили, що вимагають "референдум" та пішли захоплювати будівлю ОДА.

1 березня у Харкові відбулися зіткнення між прибічниками Майдану та антимайданівцями. Серед останніх було чимало російських диверсантів, що видавали себе за місцевих, але нікого в цьому не переконали. Сутички швидко перетворилися у побиття й завершилися штурмом будівлі Харківської ОДА. Все це відбувалось практично в режимі онлайн.

Знущання над українцями 1 березня 2014 року у Харкові:

На очах тисяч людей здичавілі антимайданівці виводили побитих активістів з будівлі – принижували та ставили їх на коліна. Також з адмінбудівлі було зірвано державний прапор та встановлено російський триколор.

Серед постраждалих був письменник Сергій Жадан.

Друзі, зі мною все гаразд. Два розсічення на голові, розсічена брова, струс мозку, підозра на перелом носа. Били бітами ззаду по голові. Нападали виключно зграєю. На вимогу стати на коліна – послав на х*й. Витягла міліція. Геннадію Адольфовичу, то як там із миром та спокоєм у регіоні? Михайле Марковичу, в президенти якої саме країни ви станете балотуватись? Арсене Борисовичу – що там у нас із внутрішніми органами? Багатьом харківським підліткам їх сьогодні відбивали громадяни РФ. І головне – коли ви всі сядете? Харків'яни, я вас люблю. Не бійтесь їх – не можна зламати того, хто не боїться,
– написав письменник про ті події.

Тогочасний мер Харкова Геннадій Кернес фактично підтримав антимайданівців та заявив, що саме проукраїнські активісти спровокували сутичку. Після цього Кернес і Добкін з родинами втекли до Росії – на Білгородщину.

Мы поехали в Белгород, губернатор предложил остаться на ночь. Кернес не смог остаться, Коломойский уже прислал за ним самолет, чтоб отвезти в Женеву,
– Михайло Добкін у інтерв'ю "Бабелю" розповідає, що було після подій 1 березня.

Втручання впливового олігарха, схоже, стало вирішальним. Після цього Кернес дистанціювався від сепаратистів й вони позбулися адмінресурсу. Втім, у них у Харкові залишилася агентурна мережа та фактор інертності місцевих силовиків, які не дуже поспішали виконувати накази з Києва та чекали, хто переможе.

Семен Семенченко у захопленій на початку березня 2014 року Донецькій ОДА:

Українці без зброї і без підтримки силовиків

9 березня у Луганську з нагоди 200-річчя Тараса Шевченка місцеві мешканці вийшли на проукраїнський мітинг й були жорстоко розігнані фанатами "руського миру". Далі свою агресію вони спрямували на захоплення будівлі ОДА, вивішування російського прапора та обрання "народного губернатора". Ним став місцевий сепаратист Олександр Харитонов. За кілька днів він був затриманий СБУ – колаборанта відправили до Києва та швиденько засудили – він отримав 5 років заочно та вже влітку 2014 року приєднався до сепаратистів.

Як "руська весна" прийшла до Донецька:

У Донецьку великий проукраїнський мітинг відбувся 13 березня 2014 року. Тоді на вулиці вийшли тисячі людей та заявили про свою позицію. На жаль, міліція не попередила провокації – на людей напали агресивні антимайданівці, що були озброєні ножами та битами. Вони вбили активіста Дмитра Чернявського та викрали кількох учасників мітингу, десятки людей отримали забої та серйозні травми.

У той же час фактичний господар Донбасу й найбагатша людина України – мільярдер Рінат Ахметов не втручався у події й споглядав ніби зі сторони за тим, що відбувалось. У той же час "куратор Луганщини" – Олександр Єфремов – фактично благословив антиукраїнські акції, хоч і лишався номінально осторонь, але саме його "люди" склали ядро місцевих колаборантів.

Гойдалки

Весь березень 2014 відбувались своєрідні гойдалки – влада не могла (а подекуди не хотіла) взяти ситуацію під контроль, а сепаратисти не мали достатніх сил, щоб реалізувати свій план. Події у Криму, де Росія наважилась на відверту інтервенцію проти України, додавали сепаратистам наснаги, але військова допомога РФ мала значно менші обсяги.

Окремі вилазки вірні Києву силовики здійснювали у Луганську та Донецьку, намагалися застосувати "м'яку силу" проти сепаратистів у Харкові. Зокрема, були заарештовані "лідери" колаборантів – Губарєв, Пургін, Харитонов, Кромськой ("Топаз") та інші. Втім, доволі швидко з'ясувалося, що вони були лише весільними генералами, а справжніми керівниками заколотників були профі з Росії.

Саме вони координували постійні мітинги у містах та створювали "картинку" для російських ЗМІ, які подавали це все як "руську весну" в Україні.

14 березня російські диверсанти та їх прибічники з терористичної організації "Оплот" у Харкові спробували захопити будівлю організації “Патріот Україну” на вулиці Римарській. Відбувся справжній штурм з вогнепальною зброєю, яку застосували з обох боків. У ході бою 2 нападники загинули. Одним з учасників штурму був російський диверсант Арсеній Павлов, більше відомий як "Моторола".

"Моторола" намагається видати себе за харків'янина:

Ці події показали рішучість обох сторін – прихильники Росії побачили, що не будуть безкарні, а українці зрозуміли, що на силу треба відповідати силою. Події на Римарській мобілізувати проукраїнські сили й спонукали до дій – громадяни все частіше почали виходити на вулиці та підтримувати тих, кого ще нещодавно вважали радикалами.

30 березня Харків вийшов на великий проукраїнський мітинг, тоді ж народився славетний міжнародний хіт – "Путін х...йло".

Схоже, саме тоді шальки терезів хильнулися у Харкові у бік захисників України. Втім, до перемоги було ще далеко, адже росіяни та їх агентура в Україні мали план дій і не збиралися відступати.

Події 6 квітня – єдиний сценарій, але різні підсумки

6 квітня 2014 року у Луганську, Харкові та Донецьку синхронна пройшла нова хвиля заворушень. У Харкові та Донецьку колаборанти знову захопили будівлі ОДА, а в Луганську – будівлю СБУ з арсеналом зброї.

В усіх випадках це не були масові акції, як їх змальовували російські ЗМІ. Протестантів у кожному з міст було не більше 2 тисяч, а безпосередньо штурмом адмінбудівль займалися ударні загони, які складалися з російських диверсантів. Багато з них незабаром стануть дуже відомими.

До теми Фінансувались з Росії: СБУ викрила ботоферми, які поширювали фейки про вакцинацію

Штурм у Харкові почався рівно у 21:00, а сигналом до нього стала пісня "Вставай, страна огромная!", що почала грати з мегафону. Міліція фактично не чинила спротиву.

У цих умовах Київ нарешті наважується на рішучі дії. На позачерговому засіданні уряду прем'єр Арсеній Яценюк надає особливі повноваження голові МВС Арсену Авакову, силовому віцепрем'єру Віталію Яремі та голові СБУ Валентину Наливайченку. Перший мав навести порядок у рідному Харкові, другий – у Луганську, третій – у Донецьку.

Виконав свою місію лише перший. З другої спроби сепаратистів вибили з будівлі ОДА силами вінницьких спецпризначенців з "Ягуару", щоправда, затримати вдалося лише місцевих колаборантів, а російські диверсанти втекли і пізніше з'являться у Донецьку та Луганську.

Захоплення луганського СБУ – відео відтворюється лише на YouTube:

Там події розгорталися на їх користь. Ще 5 квітня у Донецьку у сепаратистів з'явився новий "лідер" – ним став місцевий аферист Денис Пушилін, який самопроголосився "заступником" затриманого "народного губернатора" Губарєва. Наступного дня у місті пройшов черговий мітинг сепаратистів – по його закінченню вони пішли на черговий штурм ОДА. Як такого його не було – міліція не чинила опору й дозволили нападникам робити все, що заманеться.

В ніч на 7 квітня російські диверсанти захопили будівлю СБУ та отримали доступ до тамтешнього арсеналу.

Мы давали срок до 12 часов, чтобы депутаты областного совета приняли те решения, которых от них требует народ. Они этого не сделали. Поэтому решение будет принимать Республиканский народный совет, который находится сейчас здесь,
– сепаратист, що захопив Донецьку облраду, пояснює свою позицію 7 квітня 2014 року.

Так звану "Республіканську народну раду" вигадали на ходу й до 7 квітня про неї нічого не було відомо. Тим не менше, саме від її імені сепаратисти проголосили "ДНР".

До теми Підпільна катівня "Ізоляція": жахливі подробиці, як сепаратисти ґвалтують людей на Донбасі

Кілька десятків людей, що опинилися в сесійній залі, почали діяти від імені облради, хоча ніякого відношення до неї не мали. Вони "проголосили" так звану "декларацію суверенітету Донецької республіки", закликали Путіна ввести російські війська під виглядом миротворців, а також призначили на 11 травня "референдум", щоб повторити "кримський сценарій".

Вже ввечері 7 квітня українські спецпризначенці витіснили сепаратистів з будівлі обласного СБУ, але це було більше схоже на удар патичком по воді.

Буквально зараз мені телефонував в.о. обов'язків президента Олександр Турчинов і повідомив, що в Донецьку приміщення СБУ вже звільнене українським спецназом. Слава Богу, обійшлося без жертв,
– заступник секретаря РНБО Вікторія Сюмар повідомляє про проміжні успіхи.

У Луганську сепаратисти діяли по вже відомій схемі: мітинг – захоплення адмінбудівлі – самопроголошення. Ввечері 6 квітня було захоплено будівлю обласного управління СБУ, в ніч на 7 квітня – філію Нацбанку, а також побудували барикади, які перекрили центр міста (ударною силою "штурмовиків" стали російські диверсанти, що завдяки захопленим арсеналам СБУ були добряче озброєні. Вони взяли заручників (близько 60 осіб) та замінували будівлі.

Вранці до Луганська прибув спікер Парубій та голова СБУ Наливайченко, згодом у місті з'явилися Юлія Тимошенко та Олег Ляшко. Останній за місяць до подій ефектно попіарився на захопленні місцевого сепаратиста Клінчаєва. Втім, цього разу ні вони, ні навіть ідейно близькі регіонали Добкін і Тігіпко не змогли вмовити сепаратистів. Добкін у недавньому інтерв'ю "Бабелю" згадував про свій візит до Луганська 9 квітня та повідомив, що контролювали будівлю СБУ тоді саме росіяни, а українці були "ширмою".

Нові темні віки

На відміну від Харкова, у Донецьку та Луганську проукраїнські сили не наважились на рішучі дії.

У підсумку було втрачено час, який грав проти України. За кілька тижнів росіяни збільшили свою присутність в регіоні та почали діяти нахабніше. Незабаром було захоплено Краматорськ групою прапорщика Гіркіна, а згодом росіяни встановили повний контроль над Луганськом і Донецьком. Українській владі залишилось за прикладом Рината Ахметова лише “гудіти”.

Життя в окупації:

Як і у випадку з Кримом небажання йти на жертви вилилося у ще більші жертви. За консервативними оцінками, внаслідок російської агресії проти України загинули щонайменше 13 тисяч наших співгромадян, десятки тисяч були поранені, сотні тисяч втратили майно чи стали жертвами насильства окупантів, понад мільйон українців стали біженцями. Економічні втрати через російську військову агресію обчислюються мільярдами доларів, а екологічна шкода регіону – взагалі не обчислюється, адже всю повноту злочинного впливу важко визначити.

Про життя у "нових темних віках" з перших вуст:

Нині Донецьк та Луганськ з околицями перебувають під контролем росіян та перетворилися на територію нових "темних віків" – населення, що залишилось на окупованих територіях, живе за межею бідності, позбавлене елементарних прав і фактично перебуває у заручниках в терористів. Харків же залишається вільним містом, в якому є проблеми, але відсутні окупанти та терористи.