Конкурентне українське вугілля: бути чи не бути

Нещодавно разом із колегами з парламентського комітету з питань реінтеграції окупованих територій спустилися у шахту, що належить ДП "Селідоввугілля". Цього року після кількох років простою там завдяки державно-приватному партнерству запустили чи не найпотужнішу в Україні лаву з видобутку енергетичного вугілля.
Інвестор отримав дозвіл на розробку ділянки у межах діючої шахти, оснастивши лаву сучасним очисним комбайном і конвеєром. З урахуванням сплачених податків обсяг інвестицій сягнув 400 млн грн. Очікуваний обсяг видобутку – до 1 млн тонн вугілля марки "Г" щороку. Вихід лави на проєктну потужність дозволив відмовитись від бюджетних дотацій (а це 35-40 млн гривень щомісяця) і забезпечити стабільну виплату зарплат.

Варто знати: Понад 10 державних шахт можуть закрити

Цей успішний кейс контрастує із загальним станом галузі, котра за останні 30 років стала найменш конкурентним сектором української економіки, по суті – індустріальним рудиментом СРСР. Вона не має достатньо інвестицій і виживає виключно коштом державних доплат. Усі українські уряди часів незалежності консервували у вугільній галузі неринкове тло. Воно змушувало животіти тисячі шахтарів, а також – селища й містечка, розбудовані навколо шахт.

Після 2014 року, коли країна втратила основні поклади антрациту, необхідного для теплової енергетики, ситуація в галузі стала критичною. В умовах дефіциту палива для енергоблоків відчутно зросла вага вугледобувних підприємств, що лишилися на контрольованій Україні території. Адже рішеннями РНБО передбачена переорієнтація вітчизняних ТЕС на українське газове вугілля.

Утім, більшість державних копалень через технологічну і інвестиційну занедбаність неспроможні задовольнити потреби держави. Результат цієї неконкурентності – імпорт американського чи південноафриканського вугілля, а також – багатомісячні борги зарплат. В останні роки саме вугільні шахти складають більшу частину урядової десятки найбільш неефективних державних підприємств.

Щоби повернути галузь до життя, потрібні інвестиції, причому зовнішні. Так, Верховна Рада нещодавно збільшила на 1 млрд гривень видатки на реструктуризацію вугільної галузі. Але ці кошти вчергове витрачено не на розвиток, а на погашення боргів збиткових шахт із зарплат та електроенергії.

Читайте також: 8 мільйонів збитків: на закритій шахті на Донеччині незаконно видобували вугілля

Попри підтримку з бюджету, підприємства, що її отримали, не стали більш конкурентними. Загалом, ненормальною є ситуація, коли потенційно прибуткові виробництва фінансуються з бюджету. Традиційні урядові підходи не здатні змінити ситуацію ні поточного року, ні наступного.

Поки Уряд обіцяє презентувати державну програму реформування галузі, у Держбюджеті на 2020 рік вже передбачено 2 млрд гривень за даним напрямом. Хоча, за розрахунками експертів, тільки для виплати зарплат, капітального будівництва і технічного переоснащення наступного року державним вугледобувним підприємствам Донеччини потрібно близько 5,4 млрд.

Очевидно, що це рух по замкненому колу. Аби перезапустити перспективні підприємства, потрібна реальна реструктуризація та інвестиції. Тож приклад державно-приватного партнерства у складі ДП "Селидіввугілля" – показовий. Адже це об'єднання – одне з найбільш збиткових. За даними Мінекономрозвитку, у 2018-му підприємство зазнало збитків у 404 млн гривень.

Втім, перші залучені інвестиції дозволили здійснити важливий крок з реструктуризації. Відчутно збільшено видобуток вугілля і зменшено його собівартість. Лише за день, коли ми перебували на підприємстві, шахтарі дали на-гора 3 тисячі тонн вугілля. І всі разом – держава, шахтарі та інвестори – зробили країну сильнішою.

До теми: Зеленський визнав, що Україна купує вугілля з окупованого Донбасу: відео