Без бар'єрів: відвертий монолог дівчини, яка живе з інвалідністю

"Я народилася такою – з трьома пальцями і ногою. Це аномалія. Я так розумію – це від Чорнобиля в мене таке. Мені бабця казала, що мій батько був під час аварії на Чорнобилі. Місто не пристосоване взагалі до таких людей як ми. Я інколи знімаю протез і на милицях ходжу, інколи катаюсь на візку. Так легше. просто. Якщо це метро, то тільки стоячи".

Реакція людей – найважче. Мені здається, що я навіть по своїм батькам всіх людей порівнювала. Мені здавалось, що якщо мої батьки такі, мабуть і всі такі самі. Що вони приходять в твоє життя і можуть будь-якої миті піти і не пояснити чому. Мої батьки були проїздом на Луганщині. І вони народили мене в Антрациті. На 4-ий день вони від мене відмовились і поїхали кудись.

"В першому інтернаті, де я була – там таких дітей, як я не сприймали, цурались. А коли я вже в цюрюпинський перейшла, то звичайно нами там займалися. Нас розвивали, як людей, як особистостей. Але навчання знову ж таки було як в коробці. Ми ізольовані були. навіть вийти на вулицю нормально за ворота ми не могли".

Було мені 10 років. До нас прийшов директор інва-спорта і каже "ось вам настільний теніс, хто хоче – записуйтесь". Грала-грала, догралася до чемпіонки України. Ми борці. Ми боремось самі з собою. Я точно знаю, що я повинна доплисти і перше місце отримати. Ми не бачимо ні других, ні третіх місць. Ми бачимо тільки перше.

"Я ж раніше була закрита для оточуючих. А тепер я почала відкриватись. Я всі свої вади намагаюся прикрасити певною родзинкою. Я намагаюся якийсь стиль зробити у своєму образі. Я не скажу, що от прям на всі 100%, але можу впевнено сказати що десь на 60-70% я точно поборола. На сьогоднішній день я навпаки пишаюсь, що в мене 3 пальці. Що я от така от особлива і що таких більше немає".

Читайте також: На каву з другом: в Україні стартував незвичний флешмоб після скандалу у Львові