Мінські переговори і теорія примирення: новий етап війни проти України

Переговори у Мінську

Власне, на самій зустрічі тристоронньої контактної групи в Мінську все відбувалось за напрацьованою схемою. Сторони традиційно домовились про черговий режим повної тиші. На який бойовики традиційно начхали. Домовились про обмін полоненими – йдеться про звільнення більше ніж 50 осіб з обох сторін, у першу чергу, поранених, важкохворих та жінок.

Окрім того українська сторона у черговий раз нагадала, що її позиція лишається незмінною у питанні виборів – вони на окупованих територіях повинні пройти за українськими законами, стандартам ОБСЄ та за участю українських партій та ЗМІ.

Окремо Президент України поговорив по телефону з канцлером Німеччини Ангелою Меркель і президентом Франції Франсуа Олландом про те, як мінські угоди виконуються і нагадав їм про неприпустимість порушення режиму припинення вогню російськими бойовиками і недопуску спостерігачів ОБСЄ на об'єкти на окупованій території.

Все як завжди. А от той інформаційний фон, як супроводжував цю робочу зустріч був набагато цікавішим.

Між "зрадою" і "перемогою"

Зустрічі у Мінську передували одразу дві події, які українці сприйняли із властивою нам полярністю: або вкрай негативно, або вкрай позитивно. Перша – візит до Києва нового представника Росії у Тристоронній контактній групі Бориса Гризлова. Його приїзд та подальші новини про його незаплановану зустріч із Президентом України сприймали або з коментарями "шістки до слабких на поклон не приїздять", або як початок сепаратних переговорів глави Української держави з російським керівництвом із відповідними криками "Зрада!". Озвучені думки про те, що все відбувається в межах стандартних дипломатичних процедур, більшістю ігнорувалися.

Вже після того, як переговори у Мінську були завершені, стало відомо, що Гризлов приїжджав, аби запропонувати кремлівський варіант завершення війни на Донбасі, але Україна не погодилася на ці умови. На своїй першій у 2016 році прес-конференції Порошенко також визнав, що зустрічався з усіма представниками Тристоронньої контактної групи, в тому числі із російським представником Борисом Гризловим.

Я наголошую, що я буду зустрічатися будь з ким, щоб повернути українських героїв, Савченко, Сенцова, українських заручників з окупованих територій і РФ, забезпечити режим повної тиші, що припинити обстріли українських позицій,
– заявив він.

Очікуваної зради не відбулось. Перемоги, правда, поки що також.

Друга не менш цікава подія, яка передувала зустрічі у Мінську – поява теми примирення України з Росією. Все почалося із появи неоднозначного ролика в українському сегменті соціальних мереж.

Потім цю тему також підхопили деякі не надто надійні ЗМІ. На тлі продовження провокативних обстрілів проросійських бойовиків на Донбасі та продовження торгово-економічної війни Росії з Україною, поява теми примирення виглядала досить дивно. Думки політичних діячів та політологів з цього приводу також розійшлися. І знову за полюсами "зрада"-"перемога": одні стверджували, що це означає, що так Кремль готує собі інформаційне підґрунтя для відступу, інші – що українська влада вже про все домовилась із російською і нас зливають.

Аби розібратися, що означає поява цієї тези про примирення, сайт "24" звернувся за роз’ясненням до фахівців з інформаційної безпеки. І вони зійшлися на тому, що тема примирення – всього лише інформаційна спецоперація проти України, яка є просто новим етапом гібридної війни проти України.

Коментарі експертів

Заступник керівника Інформаційно-аналітичного центру РНБО Володимир Полевий:

Зараз у нашому інформаційному просторі є кілька ключових трендів, спродукованих або в Україні, або нашими найближчими сусідами. Перший — децентралізація в Україні, і тут, наразі, змішані мухи, мед, лайно і бджоли. Не мед — питання особливого статусу окупованих територій, яке під соусом реформ в Україні хочуть протягти через парламент. Тренд номер два – нове коло перемовин у Мінську. Сюди входить усе, від Гризлова до теми примирення між слов’янськими народами, між росіянами і українцями. При чому, якщо у темі децентралізації першоджерелами є українські провладні ресурси, то тема примирення – це класична схема прихованого інформаційного впливу або спеціальної інформаційної операції.

Цей тренд спочатку з’явився у соціальних мережах, його активно штучно розкручували, в тому числі, через ботів та аккаунти, які стоять на службі у спеціальних структур РФ. Після цього він потрапив у певні, не дуже надійні, ЗМІ. Думаю, незабаром про примирення дійсно почнуть говорити у контексті Мінську, нових умов, які можуть бути досягнуті там. Почнуть говорити про те, що шляхом для досягнення цих умов може бути децентралізація. Таким чином формується громадська думка, в тому числі, для проведення голосування парламенту по внесенню змін до Конституції, яке має відбутися у січні 2016 року.

Будь-який мирний процес, мається на увазі переговори, візити, протокольні зустрічі, які будуть тягнутися місяці (а ще краще – рік), є набагато кращими, ніж пряме військове протистояння. Але, на мою особисту думку, при цьому у жодному випадку не можна йти на поступки, які говорять про елементи федералізації України.

Координатор групи "Інформаційний спротив" Юрій Карін:

Заяви про примирення – неодноразово випробувана калька спеціальних інформаційних операцій. Щось подібне ми бачили після російсько-грузинського конфлікту. Але часи змінюються і зараз сприйняття таких технологій вже не таке, як написано у підручниках КДБ для спеціалістів у цій справі. Навряд чи найближчим часом ми можемо говорити про якесь примирення.

Хоча, звісно, Україна — неоднорідна держава. Є ті ж самі мешканці Донбасу, які тривалий час перебували під ігом Ахметова, Єфремова та інших феодалів. 23 роки проукраїнські політики не цікавилися цим регіоном і нічого не намагались там робити. Для більшості з них росіяни дійсно є братами. Їм нема за що любити незалежну Україну. При Союзі вони були хоч і дотаційним, але успішним регіоном - багаті шахти, успішні заводи, виплати і доволі непогане життя. За незалежної України в умовах відсутності заробітку, пекельних умов роботи у шахтах та на заводах із важким виробництвом, люди з Донбасу масово їхали на заробітки до РФ. Тому тут ми маємо складну цивілізаційну проблему. Але для найбільш патріотичної категорії сучасних українців – російськомовних і з вищою освітою, які долучились до добровольчого руху, тобто мешканців Центральних, Північних та Західних регіонів – для них розмови про примирення неприйнятні.

Думаю, цей тренд на позитивне братання буде крутитися в інформаційному просторі протягом найближчого року. Тому що малоймовірно, що Путін піде у наступ, а конфлікт йому зам’яти якось треба. Крім того, тим людям, які рвались в Росію, але яких Путін, по факту, хоче лишити на шиї України, треба говорити про братство, аби пом’якшити у них настрої "Путін нас зрадив".

Доктор політичних наук, модератор аналітичної групи "Geostrategy" Сергій Даниленко:

Це кейс про примирення був запущений із тих центрів, які напрацьовують інформаційні складові гібридної війни. Зараз ми очікуємо тотальне поширення різнопланових інформацій на цю тему. Від міфів зі спільної дорадянської та радянської історії до різних подій і проектів, які будуть говорити про те, що все це було непорозуміння і треба шукати шляхи до примирення.

Несподіваний приїзд Гризлова в Україну — це теж був пробний шар, запущений Росією, аби перевірити реакцію суспільства. Високий чиновник, який пам’ятає ще Леоніда Даниловича Кучму, прилетів в Київ. Не сильно приховуючись, але і не сильно демонстративно.

Ефективності від мінських переговорів ми на разі не бачимо, на Донбасі результатів не спостерігається. Тому з боку Росії починається оцей новий інформаційний проект. Більше того, наші колеги з експертної ради Міністерства інформаційної політики висловлювалися, що цей контент буде з’являтися і в українських медіа. Тому українцям потрібно вчитися критично сприймати всю інформацію, яку вони отримують і підвищувати свою медіа-грамотність.

Читайте також: Чого очікувати від Мінська-3: огляд світових ЗМІ