Вкрав у радянської влади історію: як директор музею Михайло Сікорський врятував спадщину

Замість одного скромного музею він створив ціле місто історії – десятки музеїв, які зберегли українську спадщину для нащадків. Як музейник кинув виклик забуттю й чому його справа особливо важлива сьогодні – розкаже 24 Канал.

Як усе починалося: від кількох експонатів до великої мети?

Михайло Сікорський народився 13 жовтня 1923 року в Чигирині. У 1951 році після навчання на історичному факультеті Київського університету імені Тараса Шевченка він приїхав до Переяслава й очолив місцевий історичний музей. 

Тоді заклад мав лише кілька кімнат і кілька десятків експонатів. Але Сікорський не збирався миритися з таким станом речей. Він їздив селами, розшукував старовинні предмети, спілкувався з місцевими жителями й переконував їх передавати реліквії до музею. 

Він збирав не просто старожитності, а свідчення української самобутності – речі, які допомагали відтворити історію, традиції та повсякденне життя попередніх поколінь.

Михайло Сікорський їздив селами та розшукував старовинні предмети / Фото Національної історичної бібліотеки України

Чому він поспішав рятувати історичні пам'ятки? 

У 1960-х роках створення Канівського водосховища змінило Середню Наддніпрянщину. Частина територій опинилася під водою, а історичні поселення та культурна спадщина регіону потребували порятунку. Сікорський розумів: якщо не діяти швидко, унікальні свідчення минулого можуть зникнути назавжди.

 У 1961 році він разом із колегами розпочав створення музею народної архітектури та побуту просто неба на Татарській горі в Переяславі. До нього перевозили старовинні споруди й предмети традиційного побуту, намагаючись зберегти образ українського села з його архітектурою, ремеслами та звичаями. 

Він не міг зупинити масштабне будівництво чи повернути затоплені землі. Але міг урятувати частину спадщини від остаточного зникнення. 

Як Сікорський перетворив Переяслав на місто-музей?

Створення скансену було лише початком. Сікорський прагнув показати українську історію в усій її різноманітності – від археологічних знахідок до народної архітектури й побуту. Під його керівництвом:

• розвивалися історичні, етнографічні та археологічні колекції,
• відкривалися тематичні музеї,
• залучалися дослідники й фахівці. 

За даними Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав", за керівництва Сікорського та за його безпосередньої участі було створено понад 30 музеїв, зокрема за межами міста. 

Колекція заповідника зросла до понад 180 тисяч предметів. За цими цифрами – десятиліття пошуків, перемовин і наполегливої праці. Сікорський не чекав ідеальних умов, а крок за кроком створював простір, де українське минуле можна було побачити на власні очі. 

Як Сікорський перетворив Переяслав на місто-музей / Фото "Голос України"

Чому зберігати українську історію за СРСР було непросто? 

Радянська влада прагнула контролювати те, як суспільство сприймало минуле. Українську історію часто подавали крізь призму офіційної ідеології, а наголос на національній самобутності міг викликати підозри. У таких умовах музеї української архітектури, традицій і побуту мали особливе значення. 

Вони зберігали матеріальні свідчення культури, що сформувалася задовго до радянської доби. Сікорський працював усередині системи, долав бюрократичні перешкоди й шукав можливості розвивати музейну справу. 

Його боротьба полягала не в гучних промовах, а в щоденній роботі: пошуку пам’яток, збереженні колекцій і створенні нових музеїв. Поки офіційна ідеологія визначала власне трактування минулого, він збирав докази того, наскільки багатою та самобутньою була українська культура.

У 1989 році Михайло Сікорський став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка за створення історико-культурного заповідника та популяризацію духовної спадщини українського народу. У 2005 році йому присвоїли звання Героя України. Сікорський помер 27 вересня 2011 року в Переяславі, але створений за його участі музейний комплекс продовжує зберігати українські історичні та культурні пам'ятки.