Дантист, який знищив СРСР: як Степан Хмара вижив у таборах і написав незалежність України

Як звичайний лікар став одним із найнебезпечніших ворогів СРСР і чим заплатив за боротьбу за незалежність України – розкаже 24 Канал.

Як стоматолог кинув виклик КДБ?

Степан Хмара міг усе життя працювати стоматологом на Львівщині, виховувати дітей і не ризикувати свободою. Але він обрав шлях, який зробив його мішенню радянських спецслужб. Замість спокійного життя – підпільна боротьба, замість мовчання – заборонені тексти, які викривали злочини комуністичного режиму. 

Особливо небезпечним для КДБ стало рішення Хмари продовжити видання журналу "Український вісник" після арешту В'ячеслава Чорновола. У ньому розповідали про:

• політичні переслідування,
• порушення прав людини,
• український спротив. 

Поширювати такі матеріали означало кинути виклик системі, яка прагнула контролювати не лише вчинки людей, а й саму можливість говорити правду. У 1975 році Хмару затримали, але через брак доказів відпустили. 

Він міг сприйняти це як попередження й відійти від небезпечної діяльності. Натомість продовжив боротьбу. У 1980 році КДБ заарештував його вдруге. Цього разу вирок був нищівним: 

• сім років таборів суворого режиму,
• п'ять років заслання.
• Радянська влада хотіла ізолювати людину, яка не погоджувалася жити за її правилами. 

Як радянська система намагалася його зламати?

На Хмару чекали табори для політичних в'язнів на Уралі – холод, виснаження та постійний тиск. За непокору він загалом провів 306 діб у карцері – майже десять місяців у камері, де ізоляція й холод ставали знаряддями покарання. 

Карцер був способом позбавити в'язня сил і змусити його скоритися. Коли людина опиняється віч-на-віч із холодом, виснаженням і невизначеністю, кожен день перетворюється на випробування. Для радянської системи було важливо не просто тримати Хмару за ґратами – вона прагнула придушити його волю та змусити відмовитися від власних переконань. 

Але він не зрікся боротьби за незалежність України. Влада могла обмежити його свободу, та не змогла змусити його визнати власну правоту помилкою. Роки ув'язнення не перетворили Хмару на покірного в'язня – після звільнення він повернувся до політичної діяльності. 

Як радянська система намагалася зламати Степана Хмару / Фото "Україна молода"

Із таборів – до парламенту: боротьба тривала 

У 1987 році Хмара повернувся в Україну й долучився до Української Гельсінської спілки, яка виступала проти радянських репресій і захищала права людини. Радянська система вже тріщала, і дисидент, якого колись намагалися ізолювати, знову вийшов на передову – тепер політичну. 

У 1990 році Степана Хмару обрали народним депутатом України першого скликання. У Верховній Раді він відстоював державний суверенітет і вимагав повної незалежності від Москви. Для нього це не було абстрактним політичним гаслом: за право українців самим визначати своє майбутнє він уже заплатив роками свободи. 

Хмара підтримував студентську Революцію на граніті 1990 року й приєднався до голодування. Він не відступав від своєї безкомпромісної позиції й згодом був народним депутатом ще двох скликань Верховної Ради. 

Історія Степана Хмари – це шлях від стоматологічного кабінету до радянського карцеру, а звідти – до парламенту незалежної держави. Він знав ціну спротиву: арешти, роки за ґратами, холод і спроби зламати його волю. Та не проміняв переконання на спокій. 

Радянська влада могла засудити його, ізолювати й позбавити свободи, але не змусила відмовитися від ідеї незалежної України.