У переговорів з Росією є головна проблема

Обговорення позицій сторін на мирних переговорах у системі координат, заданої справедливістю, може бути недоречним і аморальним. Але тоді недоречні та аморальні й самі переговори. Якщо вони йдуть, можна обговорювати і позиції.

Читайте також Росія не ділиться на добро і зло, Росія – це 100% зло

Чому йдуть переговори з абсолютним злом

Зрозуміло, чому Україна веде ці переговори, а Захід їм не противиться, попри жахливі картини, які бачить увесь світ. Кожен зайвий день бойових дій забирає життя насамперед українців, додає тисячі біженців та завдає нових руйнувань.

Ба більше, кожен зайвий день бойових дій збільшує ймовірність початку прямого військового зіткнення Росії та Заходу, в якому рахунок жертв може піти на сотні тисяч та мільйони. Наразі жодний уряд не наважується перейти в ім'я справедливості цю грань.

Тому Захід загалом поки що воліє діяти за формулою "мир зараз, справедливість потім". Адже якщо діяти навпаки — спочатку справедливість, потім мир — до торжества справедливості може не дожити дуже багато. Хоча, є й ті, хто хотів би продемонструвати слабкість Росії зараз і покарати її раз і назавжди. Але це підвищує ризик того, що Росія вдасться до тих різновидів сили, які ще не застосовувала.

Стратегічне терпіння

Захід, а не тільки Китай має свою ідею стратегічного терпіння. Саме тому, що російський режим персоналістський, його за умовчанням не розглядають як щось вічне. Характер режиму рідко передається ланцюжком у незмінному вигляді. Щодо цього будь-які поступки України можуть вважатися тимчасовими.

Зрозумілою є головна проблема цих переговорів: вони йдуть паралельно з бойовими діями. Росія та Україна одночасно розмовляють та намагаються змінити на свою користь ситуацію на місцевості.

Але при тому, що російський наступ сповільнився чи місцями зупинився — це місцевість України.

Росії ніхто не вірить

Друга проблема — довіра. У Кремлі побоюються, що Захід дозволить Україні як постраждалій стороні не дотримуватись досягнутого щойно виникне така можливість. Але Україна та Захід теж відчувають крайню недовіру до російського керівництва. Хоча загальний контекст звинувачень проти Заходу стабільний багато років, багато конкретних дій, вжитих Росією в цьому загальному контексті, несподівані, суперечать її власним заявам, і просто незрозумілі.

Проблема в тому, що одна з головних тез російської політики — "Захід нас весь час обманював" (російські офіційні спікери найчастіше згадують обіцянку не розширювати НАТО та угоду між опозицією та Януковичем у 2014 році). Ця фундаментальна теза виправдовує в їхніх очах хитрість у відповідь і заздалегідь дає право не надто церемонитися з прийнятими на себе зобов'язаннями.

Неясно, що робити з санкціями

Навіть зараз російські офіційні особи дають зрозуміти, що вважають санкції не санкціями, а повноцінною економічною війною, на яку можна відповідати по-різному, зокрема, силою, і хоче включити в угоду мир на санкційному фронті. Але для Заходу санкції — саме інструмент відкладеної справедливості, і їх масштабне зняття в обмін на не надто міцний мир навряд чи розглядається. Інша річ, що припинення бойових дій саме собою дозволить деяким компаніям спробувати зняти добровільно проголошені санкції солідарності.

Все це робить процес переговорів дуже крихким, а результат свідомо не остаточним. Судячи з усього, підсумки переговорів вирішуватимуться не так на переговорах, як на полі бою, де Росія може дійти висновку, що її можливості вичерпані, а Україна, що поки що нездатна повернути своє. А на переговорах делегацій, швидше за все, готуються версії угоди для різних варіантів розвитку подій на землі.

Жорстокі обстріли по цивільних – це симптом, що у Росії проблеми: