Після цієї м'ясорубки не вийде жити, як раніше: як болить велика війна окупованому Луганську
Дивне відчуття сорому – те, що відчуваю котрий тиждень поспіль. Родичі запитали мене, як моє ментальне здоров'я, чим вразили наповал. Далі читайте в ексклюзивному блозі для 24 каналу.
Друге коло війни
І через деякий час я думаю, що все погано, не може бути ні середньо, ні добре на тлі цієї війни й усього, що відбувається. Не можна вдавати, що тебе це не стосується, не можна жити так, ніби нічого не відбувається і створювати ілюзію нормального життя, ніби своє ми вже сьорбнули.
Важливо В Україні Путіну влаштували одразу два Сталінгради
Я черпаю сили в тих, хто може спокійно сприймати все, що відбувається навколо, але навіть цих "уколів" вистачає ненадовго.
Зламані долі
Моя подруга живе та дихає цією війною. Кожне фото зруйнованого будинку в українських містах – наче сіль на відкритій рані. "Для мене це більше за війну. Це моя особиста трагедія", – каже вона. І мої нарікання на побутові проблеми вона не чує взагалі. Вона загрузла у всьому, застрягла й не чує і не бачить більше нічого. Вона відчуває величезний сором за Росію, яка смертями та вогнем прокладає собі дорогу.
У моєї приятельки – син під Києвом. І вона спокійна, як ніколи. Син не повернеться, вона не поїде до нього. Вона це давно прийняла, і саме від цього не рве собі на частини серце – все вирішено давно та остаточно, як береги річки, які ніколи не зустрінуться.
Війна, розв'язана Росією, зламала мільйони доль по всій Україні, враховуючи Луганськ / Фото Ольги Черненко
Життя на межі
Місто ніби стало навшпиньки і завмерло. Начебто затамувало подих і боїться наврочити свою тишу – аби не як у Донецьку. Немає цукру, є дефіцит солі, дешевої олії та впевненості. Скасували обмін гривні. Її не міняють ніде. Регулярно крутять ролики про самовіддану перемогу "наших" над "ненашими".
Актуально Всі переговори з Путіним безглузді, він не збирається зупинятися
Тисячі людей втрачають роботу, кінцівки, життя, житло, близьких. Після цієї м'ясорубки не вийде жити, як раніше, просто жити та йти вперед теж не вийде. Наш світ такий крихкий, такий відносний, як тонкий лід, яким потрібно йти тільки навшпиньки.
Школи знову закрили, гуртки та секції – теж. Мабуть, після Донецька. Діти знову вдома. Так багатьом спокійніше – школа не несе відповідальності за їхнє життя в разі чого. Інтернет рясніє фразами про покоління дебілів. Ми вчимося вдома, намагаємося вчитися на тлі новин про руйнування та наші спроби побудувати світ на людських кістках.
Зверніть увагу – окупанти вимагали, аби влада Маріуполя здала місто, але отримали відкоша: дивіться відео