Піт Сампрас - борець за перемогу та життя

64 титули, 14 перемог на турнірах Гренд Слем, понад 43 мільйони доларів призових, 286 тижнів на першій сходинці рейтингу ATP.

У ранні роки хлопчина з міста Вашингтон особливих надій не подавав. Але, як з’ясувалось згодом, просто Піту потрібно було грати лише проти сильних суперників.

Бути найкращим серед найкращих - ось його мотивація у тенісі. Його не цікавили призові, слава. Рушійною силою його успіху була не жага до перемог, а нестерпне відчуття поразки, яке він просто не хотів приймати.

Перший Гренд Слем у кар’єрі

В 1990 році він виграє свій перший Гренд Слем, ставши наймолодшим тріумфатором рідного US Open.

Парадокс його кар’єри - те, чого він боявся, він блискавично підкорював. Вперше вийшовши на корти Wimbledon, Піта аж трясло. Він просто ненавидів траву, адже боявся послизнутись чи підвернути ногу. Ця думка його ніяк не могла покинути, але лише до 1993 року.

Перемога у королівських змаганнях

А далі йому вдалось те, чого досі не може досягнути жоден тенісист. Піт - семиразовий переможець королівських Лондонських змагань.

Сампрас ідеально використовував у своїй грі так званий принцип "serve and volley". Піт потужно подавав і одразу вибігав до сітки. Це завжди приносило йому успіх.

Та за усіма цими звитягами та сотнями тисяч уболівальників в усьому світі ховався справжній Сампрас. Завжди стриманий він намагався ніколи не виносити на показ свої емоції.

Боротьба з хворобою

Фактично усю свою феноменальну кар’єру Сампрас боровся з хворобою - талассемією - недостатня кількість заліза в крові. Він не раз мало не втрачав свідомість і на корті. Та про цю недугу Піт розповів громадськості лише наприкінці тенісного шляху, адже не хотів, щоб його поразки списували саме на цю хворобу.

Він завжди боровся до останнього. Ніщо та ніхто не міг зупинити Сапраса чи заставити припинити матч.

У чвертьфіналі Відкритого чемпіонату Америки 96-го року Самрпас ледь стояв на ногах, його нудило безпосередньо на корті, це була не з найприємніших картин, але він вистояв і виграв той турнір.

Та найважче Піту було у 1995 році на кортах Австралії. Перед поєдинком з Джимом Кур'є на Australian Open Сампрас дізнався, що його тренер, Тім Гулліксон, одна з найдорожчих для Піта людей у цьому світі, хворий на рак. Сампрас все одно вийшов на матч і крізь сльози демонстрував те, що він уміє найкраще.

Через кілька місяців Гулліксон помер. Та якщо заліза не вистачало крові Піта, то дух його був стальний. Він ще не раз здіймав над головою те, що красномовно говорило – “Найкращий!”

У світі тенісу вже давно знають, що баскетбольний термін “слем-данк” Піт чудово застосовував у своїй грі. Його шалені удари з повітря не залишали байдужим жодного уболівальника.

Завершення кар’єри

Завершивши кар’єру 2003-му Сампрас сказав, що фізично ще може кілька років виступати на найвищому рівні, але сім’я - син та дружина - у нього тепер на першому місці і це є його новим стимулом. Мовчки, без зайвого галасу зібрати волю у кулак і тримати каменем так довго, як цього вимагає час та мета - ось що, на думку Піта, є справжньою боротьбою за виживання.