Революція гвоздик: заколот військових зміг скинути найдовший диктаторський режим Європи

За день заквітчані стволи з’явилися на вулицях не лише португальської столиці, але й усієї країни. Це був символ звільнення народу від найдовшого диктаторського режиму, який існував у Європі у ХХ столітті.

“Вічна” диктатура в Португалії

З 1932 року країною незмінно керував могутній диктатор Антоніу ді Олівейра Салазар. Маючи абсолютну владу, політик запровадив концепцію Нової держави, зосередившись на досягненні стабільності. Під час Другої світової війни Салазар, який тяжів до націоналізму, відмовився підтримувати Гітлера, але й не допомагав союзникам, створивши з Іспанією нейтральний блок.

Після завершення війни Португалія робила все можливе, аби залишатися в ізоляції від зовнішнього світу, опираючись виключно на свої численні колонії. Політика ізоляціонізму та внутрішня диктатура призвели до того, що на початок 1970 років Португалія була найбіднішою країною Європи.

Після смерті Салазара в 1970 році його наступники лише продовжували заданий курс. Зубожіння населення сягнуло апогею, двома галузями, які функціонували в країні, були сільське господарство та армія. Остання була потрібна для того, щоб придушувати численні бунти в колоніях, які з кожним роком відбувалися дедалі частіше.

План перевороту

Саме серед військових і визрів план перевороту. Група заколотників отримала назву «Рух капітанів». Діяти вирішили якнайшвидше – 25 квітня 1974 року. У найгіршому випадку припускали, що почнеться громадянська війна.

Початок заколоту

У ніч на 25 квітня дві радіостанції передали сигнал до наступу. О 4 ранку перша група заколотників захопила потужну лісабонську радіостанцію та передала в ефір звернення «Руху капітанів». Жителів столиці закликали залишатися вдома та за жодних обставин не виходити на вулиці.

Та лісабонці буквально валом ринули на вулиці столиці, з квітами в руках зустрічаючи військових. Останні й самі не очікували такої народної підтримки, оскільки готувалися до важких міських боїв. За кілька годин столиця була повністю у владі повсталих армійців, лояльні до влади частини масово переходили на бік повстанців.

Зміна влади

О 17 годині чинна влада без жодних коливань передала свої повноваження в руки повстанців, через годину було створено Раду національного порятунку, до якої перейшла вся влада в країні.

Невелика група військових без жодного пострілу та краплі крові здійснила те, що здавалося неможливим десятиліттями, - принесла Португалії звільнення від диктатури.

Країна піднімалася з країн

Упродовж двох наступних років країна дуже важко піднімалася з колін. Опозиційні групи військових кілька разів намагалися здійснити нові перевороти, проте кожного разу – безрезультатно. В країні націоналізували усі стратегічні галузі виробництва та прийняли нову конституцію.

Повільно, але впевнено Португалія нарешті стала на ноги та стала повноцінним членом об’єднаної Європи. Реформи далися країні чи не так само важко, як і роки диктаторського правління Салазара, але зміни – це зажди рух уперед.