Скоро будуть переговори, або про що свідчить ситуація на фронті

Бої тривають у сірій зоні

Жодній зі сторін не вдалося прорвати оборону противника. Перманентна зміна позицій відбувається здебільшого у сірій зоні. Тривають висування ДРГ, артилерійські дуелі, руйнування логістики (тут ми дещо в плюсі), обопільні дронові та авіаційні удари.

Читайте також Росія проти України: як ЄСПЛ відправив позов країни-терористки на смітник історії

Недоімперія налагодила виробництво приблизно 100 ракет різних типів на місяць, десь 80 вона може одночасно запустити в бік України. Саме таку кількість ракет здатна знищити наша ПРО. Звісно, не 100%, але ті, що пройдуть, не вплинуть на обороноздатність України.

Атаки "Шахедами" мають здебільшого не стільки воєнний, скільки психологічний ефект. Те ж саме стосується й наших атак безпілотниками легітимної території Росії.

Я не аналізую, чому склалася саме така ситуація і не прогнозую, що саме може її принципово змінити. Я просто фіксую стан речей на сьогодні.

Окремі яскраві дії на зразок удару по Кримському мосту нищівно б'ють по амбіціях і примарній російській величі, але на хід фронтових подій впливають мало. Хоча б тому, що залізнична частина Кримського мосту встояла, а автомобільну – ворог поремонтує за місяць – два.

При цьому час для переламу ситуації ще є – приблизно до кінця серпня. Після цього сили по обидва боки фронту будуть гранично виснажені. Найбільш вірогідним варіантом залишиться глуха оборона.

До чого призведе ситуація на фронті

Це і є той самий "середній варіант", проміжний між дуже позитивним і вкрай негативним. Звісно, буду радий помилятися, і ворог таки не витримає нашого тиску, а його оборона впаде.

Цікаво Росія знову за бортом системи Ради Європи, як така, що "втратила інтерес"

Але зараз мовиться не про це. За моїм попереднім, ще до наступу, прогнозом було, що "середній варіант" майже гарантовано призводить до чергового раунду переговорів з недоімперією.

Мені не подобаються будь-які переговори з агресором, якщо тільки вони не про його вихід з наших окупованих територій і далі за планом, оприлюдненим нашою владою. Однак реалії часто не сходяться з нашими бажаннями. Значення має те, що на переговори налаштована значна частина наших союзників і партнерів.

Переконаний, що перші особи в таких переговорах брати участі не будуть. Однак є достатньо перемовників рангом нижче. Швидше за все, такі переговори будуть відбуватися з залученням посередників. Щобільше, перший раунд переговорів взагалі не має шансів на результат, тому що сторони заявлять свої максимальні, нездійсненні вимоги.

Але ж зазвичай за першим раундом відбуваються і наступні.

Я до того, що в ході неспровокованої агресії, яку розпочала проти нас недоімперія, може виникнути пауза. І подальший хід війни цілком і повністю буде визначатися тим, хто – ми чи вони – краще використає таку паузу для переозброєння і підготовки військ.

Саме у цій царині в нас залишається достатньо невикористаних можливостей.

Війна на виснаження – не тільки про волю до перемоги. Вона і про здатність адаптуватися, і про вміння вчитися на помилках.